Дев’ять років тому в будапештському метро висів плакат із вишкіреним Соросом. Хтось домалював йому ікла й дописав: “упир”. Напис на плакаті закликав угорців: “Не дамо Соросові сміятися останнім”. 

Популізм завжди, без винятку, іде рука об руку із лінню, невіглаством і безсоромністю. Тому за дев’ять років практично дослівно такий самий плакат можна було побачити в угорській столиці – уже з молодшим антигероєм. Якщо ви читаєте цей текст, ви з імовірністю відсотків у 90 вже бачили цей плакат із Зеленським в ролі Сороса, себто в ролі чергового бабая для угорського електорату. Такої активної участі у виборах сусідньої держави – не за власним бажанням, треба відзначити – Україна ще ніколи не брала. І хоча президенту Зеленському не вперше опинятися в епіцентрі міжнародної уваги – взяти хоча б піврічну тяганину з американським імпічментом у 2019-му, – цього разу назвати поведінку президента дипломатично бездоганною не зміг би навіть найзатятіший його прихильник. Публічна погроза передати контакти Орбана військовим, щоб ті спілкувалися з ним “своєю мовою” не могла викликати в угорського премʼєра нічого, крім захвату. Нарешті Зеленський повівся як ідеальний для виборів ворог. Сорос собі такого ніколи не дозволяв. Згадка про цей прикрий епізод, засуджений не тільки нинішнім переможцем угорських перегонів Мадяром, а й Єврокомісією, змушує мене з певною недовірою до власного сприйняття читати числені жарти про перемогу Зеленського на угорських виборах. На жаль, він їх якраз безповоротно програв, коли вирішив зіграти з Орбаном у “конкурс капітанів”. Як би не вибудовував подальшу політику щодо України найближчих місяців Петер Мадяр – колишній член партії Орбана, до слова, якому корупція почала муляти лише в 2024-му, – він навряд чи зможе забути, що президент України дозволяє собі публічні погрози в бік премʼєра Угорщини. І не тому, що особисто Петера Мадяра розчулило привітання Орбана в ніч підрахунку голосів. Просто відтепер Орбан зі своїм ручним “Фідесом” перетворюється на зловтішну опозицію, яка чатуватиме на кожний хибний крок Мадяра. Навіщо їм відмовлятися від такої зручної української карти?

Один хороший сигнал із трьохгодинної прес-конференції переможця угорських виборів ми почули: хоча Угорщина не вкладатиме ані цента в кредит ЄС для України на 90 мільярдів євро, вона найближчим часом його розблокує. Мадяр наголосив, що Україна – жертва російської війни, і “ніхто не може вказувати” їй, на яких умовах іти на мир. Водночас у питанні доєднання України до Євросоюзу пролунала передбачувано жорстка позиція. Країна у війні, мовляв, не може приєднуватися до блоку, для всіх держав-кандидатів є вимоги, які мають бути виконані, а ще в Угорщині можна провести окремий референдум з цього питання. Це має заспокоїти ту частину його електорату, яка передумала довіряти Орбану через глибоку економічну кризу й панічний крен у бік Росії, але яка при цьому нищівну риторику досі чинного премʼєра Угорщини щодо Києва схильна розділяти. Мадяр обережно натякає, що питання угорських нацменшин в Україні було політизовано попередньою владою, однак наполягає, що це питання треба врегулювати. Найближчими тижнями він має принести додому перемогу з України. У чому вона полягатиме – питання до адекватних дипломатів з обох сторін. 

Попри все написане вище, угорське волевиявлення заряджає мене оптимізмом і вірою в демократію як систему – украй необхідними після, приміром, останніх американських президентських виборів. Старий досвідчений популіст (який починав, до слова, як проєвропейський ліберал і реформатор) Орбан учергове лякав виборця зовнішніми ворогами, війною і мігрантами буквально з кожної праски, адже більшість засобів масової інформації в Угорщині досі йому підконтрольні (і боротьба з ними може ще дорого обійтися Мадярові), але за умов катастрофічної економічної кризи цього виявилося недостатньо. Рекордна явка, яка доклалася до поразки Орбана, свідчить: обманювати можливо тільки тих людей, які хочуть обманюватися. Відповідаючи на одне із запитань на своїй переможній прес-конференції, Мадяр делікатно порадив сербам надихатися результатами угорського волевиявлення. Тепер велике питання, чи захоче ще одна до останнього проросійська фігура – Александр Вучич – так ризикувати, і оголошувати цьогоріч дострокові вибори. Буквально тиждень тому в Сербії повідомили про виявлення вибухівки біля газогону, яким російський газ транспортується до Угорщини. Звісно ж, пропагандистська машина Орбана почала роздувати з цього великий український слід… але офіційний Белград не просто не підтримав цю гру, а ще й заявив про відсутність будь-яких доказів причетності України. Це багато кого здивувало: Орбана і Вучича ніби ж повʼязує багаторічна політична дружба, бо обидва роками тримали владу в своїх країнах. Але дружба дружбою, а цифри цифрами: навряд чи, коли цей “псевдотеракт”, який мав під самі вибори піддати жару антиукраїнській пропаганді, готувався – хтось у Белграді міг уявити, як різко обрушиться рейтинг Орбана. Саме час було відійти вбік: щоб не заляпатися ненароком. Так само, до слова, відходили в бік від Дональда Трампа в січні 2021-го. Це стається з кожним популістом, який робить забагато хибних кроків. Проте іноді вони повертаються.

Тепер Петер Мадяр анонсує радикальні зміни до конституції: щоб унеможливити узурпацію влади і запобігти поверненню до неї Орбана. Так Угорщина отримає шанс на те, щоб позбутися титулу найкорумпованішої держави Європи. Для цього доведеться скасувати низку популістських заходів, якими Орбан принаджував виборців. Це може стати початком кінця премʼєрства Петера Мадяра, зрештою зробити з нього нового Орбана або взяти й спрацювати – так само неочікувано, як блискуча перемога Мадярської “Тиси” на виборах. Бувають же в двадцять першому столітті і адекватні праві політики. Бувають же?