На саміті Шанхайської організації співдружності, в компанії Путіна (якому конче потрібно позбавити Україну якщо не номінальної незалежності, то хоча б суб'єктності) і Лукашенка (який йому в цьому допомагає), китайський керманич Сі Цзіньпін засуджує держави, що займаються цькуванням інших, слабших держав. Не переплутайте, йдеться не про Китай, який послідовно влаштовує масштабну політичну, економічну й інформаційну кампанію для того, щоб повернути собі де факто незалежний Тайвань, а, звісно ж, про Сполучені Штати.

Треба сказати, що людиною, яка невтомно бореться за те, щоб досі нейтральні країни чи держави, які мають причини побоюватися китайського домінування (як-то Індія) чимдалі пильніше дослухалися Китаю, окрім (природно) китайського керманича, є власне Дональд Трамп. Це він примудрився так образити премʼєра Індії, водночас посадивши Путіна на Алясці до себе в машину, що Нарендра Моді демонстративно повторює цей жест — буквально за кілька днів після додаткових мит, запроваджених на велику кількість індійських товарів через те, що Індія купує російську нафту. Це він легітимізував голос Путіна (і на Алясці, і, що навіть важливіше, в останніх хаотичних заявах про російську війну), який не втрачає моменту тепер на весь світ заявляти: справа геть не в Україні, а в хижому Заході, в розширенні НАТО. Це зрештою Дональд Трамп своєю впертою впевненістю, що європейці стоять між ним і його Нобелівською премією миру «відмовляючи» Україну від збіса хорошої мирної угоди, показує державам на кшталт Індонезії, яким не дуже цікаво, що насправді відбувається в нашій півкулі: все не так однозначно. У цю щілину й заходить сьогоднішня промова воєнного злочинця Путіна (інфляція його ордеру на арешт, завдяки Трампу, майже досягла за абсурдністю інфляцію венесуельського болівара). Це НАТО довело Україну до втрати п'ятої частини територій, це НАТО змусило Росію порушити Будапештський меморандум, це НАТО не дає Києву пристати на мир (а бідним країнам Півдня діставати одночасно дешеву російську нафту і дешеве українське зерно, без жодних санкційних загроз). 

«Домашні правила кількох країн не мусять поширюватися на інші», закликає у промові до двадцяти лідерів Шанхайської організації співдружності (і багатьох інших, кого тут поки що немає) Сі Цзіньпін. Під домашніми правилами він має на увазі, наприклад, базові права людини. Найсмішніше те, що навіть за цією логікою Росія не мала жодного права нести в Україну свою «защіту русскага язика», але такі дрібниці великого китайського державного мужа не обходять. Міжнародні аналітики всього світу, включно з вашою покірною, повторюють четвертий рік: Сі Цзіньпін стежить за динамікою російсько-української війни, щоб робити власні кроки. Цьогоріч він побачив усе необхідне. Тайваню краще приготуватися.

Літак президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн недарма саме цієї неділі потрапив під російський РЕБ. Втручання було настільки сильне і тривале, що пілот був змушений сідати вручну. Це така ж сама демонстрація сили новонародженого, все ще безіменного блоку, як військовий парад у Китаї, запланований на 3 вересня. На день 80-ї річниці закінчення Другої Світової. Проблема тієї частини сучасного світу, якій подобаються встановлені після неї правила — верховенство права, приміром, чи неприйнятність будь-якої форми геноциду, — в тому, що вона занадто звикла до цих правил і вирішила, що вони є незмінним статусом кво. Так до влади почали приходити люди, які не розуміють функціонування політики в цілому. Такі самі люди, які, споглядаючи Пікассо в галереї, кажуть «та моя семирічна донька так могла б намалювати» — тільки в політиці. Омріяні Леніним кухарки переконані, що зараз дадуть усьому раду: бо по-перше, їх любить народ, а по-друге, що тут складного? На тлі фатальних пострілів у власну ногу, які щодня лунають від Сполучених Штатів Америки, того, що в Україні така сама проблема, майже не помітно. Вашингтон міг би просто зараз симетрично відповісти Росії, тому що занапастити голову блоку ЄС — це упритул наблизитися до 5-ї статті.

Але я не маю сумнівів, що Трамп, почувши про це, щиро зловтішався і аплодував сильному лідеру Владіміру. І, може, трішечки заздрив. Він досі не розуміє, що в перешитому за китайським лекалом світі Сполученим Штатам відведена роль держави, яка раптово втрачає над усім контроль і залишається з космічним зовнішнім боргом біля розбитого корита з чотирьох літер. Цілком можливо, що деяких політичних діячів у Сполучених Штатах, які за умов демократичного порядку довіку залишалися б маргіналізованими, це навіть влаштує. Можна буде, слідом за вже запровадженим в більшості штатів репродуктивним насильством, повернути до життя ку клукс клан і позбавити прав безбожних одностатевих перелюбників. 

Україні ж залишається сподіватися на зовнішні фактори, що неможливо передбачити — як приміром буремні протести в Індонезії, які ненадовго відтягнули щирі обійми її досі на словах нейтрального президента з Путіним на китайському параді, — змусивши Прабово Субʼянто залишитися вдома. За відсутності одразу низки таких факторів, які стануться одночасно, жодного світлого сценарію в найближчому майбутньому для нас немає. Найгірше почнеться після завершення гарячої фази війни, на чому б вона не припинилася. Хороша новина: до того ще треба дожити. Був старий анекдот: оптимісти вивчають англійську мову, песимісти китайську, а реалісти —  автомат Калашнікова. Та сучасну війну самими автоматами, на жаль, виграти не вдасться.