Серед жертв російських політично мотивованих репресій на території тимчасово окупованого Криму дуже помітно зросла доля жінок. Вони зазнають насильницьких зникнень, катувань, утримання інкомунікадо і потім в закритих судових процесах засуджуються до великих термінів ув’язнення за звинуваченнями у співпраці з українськими спецслужбами. До уваги в якості пом’якшуючих обставин не приймаються жодні морально-етичні аргументи, на кшталт наявності неповнолітніх дітей, поважного віку, догляду за батьками-інвалідами тощо.

Про це пише Кримський процес.

Такі переслідування жінок активно висвітлюється на російських пропагандистських ресурсах, а в соціальних мережах формується наратив про те, що такі дії є правильними, покарання — справедливим, а жорсткий підхід силових структур та закритість судових процесів повністю виправдані і обов’язкові. Гіпотеза цього дослідження полягає в тому, що кількість переслідувань жінок була суттєво збільшена задля посилення ефекту залякування нелояльної частини цивільного населення окупованих територій.

Порівняльний аналіз кількості політично мотивованих переслідувань жінок в період від початку окупацію Криму до повномасштабного вторгнення з кількістю переслідуваних жінок після початку російської збройної агресії проти України вказує на зростання переслідувань в кілька разів. А також на те, що темпи таких репресій продовжують зростати.

Порівняльний аналіз підходів суду до покарання в справах проти жінок в зазначені періоди вказує, що до початку повномасштабного вторгнення більшість переслідувань не були пов’язані з позбавленням волі або були на межі мінімально передбачених за інкриміновані злочини. А після початку російської збройної агресії проти України значна частина вироків містять середні або максимальні терміни позбавлення волі. 

Обвинувачення щодо жінок в Криму в переважній більшості мотивованих переслідувань (23 з 28) пов’язані зі спротивом окупації — взаємодією з українськими силовими структурами або висловлюваннями своєї проукраїнської позиції. Деякі переслідування мають компоненти насильницьких зникнень і катувань, в деяких обвинувачення мають ознаки фальсифікацій. Більше половини жінок переслідуються за “гнучкими” статтями російського кримінального кодексу, які мають універсальне тлумачення, не вимагають суттєвої доказової бази і є зручними для застосування в політично мотивованих справах. 

Також на ці переслідування жінок в Криму поширюються загальні проблеми судочинства на окупованій території, яке від початку повномасштабного вторгнення зазнало тотальної деградації з точки зору забезпечення мінімальних стандартів доступу до справедливого правосуддя. В процесах проти жінок зафіксовані проблеми з гласністю і відкритістю судових процесів, системні порушення презумпції невинуватості, а також відверте ігнорування умов для незалежності й неупередженості суддів в таких процесах.

З огляду на це можна стверджувати, що від початку окупації Криму представники російських силових структур за можливості уникали репресивних дій, спрямованих на жінок. Але після повномасштабного вторгнення існуючі в окупованому Криму підходи та гендерні “табу” були повністю скасовані. Таке помітне погіршення ситуації, на думку авторів, має на меті ще більше залякати нелояльне місцеве населення і придушити будь які форми спротиву окупації.