Сьогодні ми вдванадцяте відзначаємо День спротиву російській окупації. 26 лютого 2014 року тисячі кримчан, головно кримських татар, зібралися біля будівлі парламенту у Сімферополі, щоб сказати загарбникам “ні”. Наступної ночі владні будівлі захопили російські військові, але того дня Крим показав світові своє справжнє ставлення до окупантів. Нині кримці та українці знову змушені виходити на мітинги та демонстрації. Пропонуємо до вашої уваги текст однієї з промов. Її виголосила у німецькому Лейпцигу Олена Богатиренко, українська письменниця, що народилася у Криму, а нині живе у Німеччині.

Уявіть себе зараз в аеропорту. Уявіть, як ви здаєте багаж, проходите контроль на безпеку, паспортний контроль і сидите у залі очікування аеропорту, а на табло написано - рейс «Лейпциг-Київ», або «Берлін – Сімферополь», або «Дрезден-Донецьк».

Це моя величезна мрія. Яка зовсім недавно була реальністю.

Я хочу запросити вас усіх в гості. Знаєте скільки летить літак до Києва? 2 години! 2 години і ви виходите у центрі української столиці, гуляєте Хрещатиком, йдете в мій улюблений ресторан Мусафір, де готують найсмачнішу кримськотатарську їжу, потім піднімаєтеся до Оперного театру, а після вистави п’єте ароматну каву в будь-якій кав’ярні поряд.

Або ви виходите теж через 2 години у столиці Криму - Сімферополі, сідаєте у тролейбус і їдете до самого фантастичного моря у світі – до Чорного. Дихаєте цілющим повітрям, бачите Кримські гори, потім їдете до Бахчисарая – міста, яке було столицею Кримськотатарського ханства, йдете на місцевий ринок і купуєте солодкі ароматні персики. Я вам обіцяю – таких ви ще не пробували. 

Або виходите у Донецьку і йдете на футбольний матч Ліги Чемпіонів “РБ Лейпциг”– “Шахтар”, що відбувається на гарному стадіоні «Донбас-арена». Вболіваєте за своїх, а вранці, смачно поснідавши в одному з ресторанів Донецька, повертаєтеся додому. До Німеччини.

Чогось із вищенаведеного вже не існує. Воно зруйновано російськими ракетами, згвалтовано, знищено. Щоб знищити нашу пам’ять, книги, музеї, бібліотеки та історію, щоб сказати, що українців ніколи не існувало.

Але ми є. Ми боремося. І ми захищаємо свою ідентичність, право на українську і кримськотатарську мову, право бути громадянами України.

Я хочу, щоб ви пам’ятали: слова «Україна це Європа» – не просто слова. Це реальність. Ми поряд, географічно, ментально, культурно. Вже давно, сотні років. 

Коли я чую «та закінчуйте вже ту війну, відмовляйтесь від своєї землі», мені хочеться запитати одне:

ви готові віддати завтра Лейпциг? Дрезден? Саксонію? Просто відмовитися від своїх домівок, землі, людей? Ви готові, що завтра вам заборонять говорити німецькою мовою, звинуватять у тероризмі або вб’ють, або посадять на 20 років у сибірську тюрму. Мій Кримський півострів окупований вже 12 років, мій гарний старовинний Київ бомблять вже 4 роки. Наші літаки не літають, наших військових вбивають, наших українських дітей викрадають, а на окупованих територіях з них роблять розхідний матеріал для російської армії.

Щоб усього цього не було завтра тут, Україна чинить спротив. А ми вдячні вам усім за підтримку. Чекаю на всіх добрих людей в гості: в українські Київ, Крим, Донецьк, Херсон, Запоріжжя, Львів. 

Дякую. Слава Україні!