Ельвіра Кемаль — дослідниця кримськотатарської історії, яка живе в Німеччині. Публікуємо її нову статтю для турецького видання Yenidevir.

У кримськотатарському фольклорі є пісня «Порт-Артур». Вона з’явилася під час російсько-японської війни 1904–1905 років і присвячена найтяжчим боям, що точилися під Порт-Артуром. Кримці були втягнуті в цю війну на іншому континенті, і звитяжних маршів про неї не складали. Їхня пісня — про молодих хлопців, яким довелося залишити родини й ризикувати життям у місцях, про які багато хто навіть не чув. Це була не перша й не остання війна, в якій долю кримських татар вирішували далеко від Криму.

«Кечти баар, кельди кузь

Агъламакътан шишти козь

Порт-Артургъя кетемиз

Сиз сагълыкнен къалынъыз»

«Минуло літо, настала осінь,

Від сліз очі попухли.

Ми вирушаємо до Порт-Артура,

Прощавайте, будьте здорові».

Російська ескадра в Порт-Артурі. З альбому М. Ф. Шульца.

Але в самому Криму в цей час тривала пропаганда війни. У газеті «Терджиман» японців представляли як «затятих язичників», а мобілізацію подавали як обов’язок. Газета виходила під імперською цензурою, і її голос не завжди збігався з настроями народу. Про це свідчить і пісня, в якій мобілізовані прощаються з родинами без жодного ентузіазму. Відомо, що лише за один день, 14 грудня 1904 року, до російської армії було призвано 900 кримських татар.

Російсько-японська війна стала каталізатором внутрішніх змін у всій імперії. Вона виявилася однією з причин революції 1905 року, і серед кримських татар також почали поширюватися соціалістичні ідеї. Захоплена ними молодь почала видавати в Криму газету «Ветан Хадими». Різницю між ідеологією цього видання та «Терджимана» добре передає повість Шаміля Алядіна «Ібліснинъ зияфетине давет» («Запрошення на бенкет до диявола»), де показано дискусію вчителя й драматурга Усеїна Тохтаргази з просвітителем Ісмаїлом Гаспринським. Газета проіснувала недовго: після революції цензура посилилася, і видання закрили. Але зерна вже були посіяні. Серед кримських татар виросло покоління молодих, сміливих та активних лідерів, сповнених нових ідей: Номана Челебіджихана, Джафера Сейдамета, Асана Сабрі Айвазова.

Напередодні Першої світової війни кримськотатарське суспільство розділилося за ідеологічними лініями, але для імперії всі кримці й надалі були не більш ніж військовим ресурсом. Щоправда, політичні ризики влада враховувала: єдиновірство з Османською імперією робило кримських татар «потенційно ненадійними», тому їх намагалися не відправляти на Кавказький фронт воювати проти турків. Натомість масово відправляли на Південно-Західний і Західний фронти — проти Австро-Угорщини та Німеччини.

Служили вони, судячи зі свідчень сучасників, хоробро. Росіяни казали: «Кримці страху не знають». Кримські татари брали участь у Брусиловському прориві 1916 року й відзначилися під час штурму стратегічно важливих висот, зайнятих німецькими та австро-угорськими військами.

Після Лютневої революції хвиля заворушень докотилася і до фронту, а суспільство знову розділилося. У Шаміля Алядіна є ще один цікавий твір — «Тесселі». У перекладі з кримськотатарської це слово означає «розрада», але сама повість не розраджує і не втішає. Вона розповідає про події Громадянської війни та трагедію звичайної кримськотатарської родини із села Бадемлик («Мигдальний гай», село вигадане автором).

Шаміль Алядин, 1935 рік. Фото із сайту shamil-alyadin.com.

Брати опиняються не просто по різні боки барикад: один убиває іншого. Ідеологія виявилася сильнішою за кров і родинні зв’язки.

Червона армія в Криму

Чи принесла бодай одна ідеологія обіцяне благо? Ті, хто кликав за собою, насправді приходили по ресурси. Одні забирали людей, інші — хліб.

У квітні 1918 року на південному сході Криму спалахнуло Карабіберовське повстання: населення не витримало політики «воєнного комунізму» та продрозверстки. А в 1919 році в Бахчисараї Добровольча армія Денікіна примусово мобілізувала кримськотатарських юнаків, і 25 із них, які відмовилися йти на службу, були забиті до смерті. Після цієї події в народі з’явилася пісня «Шомпол».

Між створенням «Шомпола» та «Порт-Артура» минуло 15 років. Обидві ці пісні люди співали у 1944 році, під час депортації. Радянська влада заборонила обидві: за їх виконання загрожувало ув’язнення терміном до 25 років. Попри це, кримці пам’ятають і співають їх донині.