Моя перша тамга з’явилася у 18. Це був ланцюжок із кулоном, який подарували на день народження батьки. Маленька, трішки непропорційна, зроблена вручну ювеліром зі старого ескізу, вона одразу стала для мене більше, ніж просто прикраса, і відтоді вона завжди зі мною. У ній - дім, пам’ять, Крим.

З тих пір кримськотатарський прапор, як і ця тамга, супроводжують мене всюди: його розгортають на мітингах, на вершинах Чатир-Дагу та Говерли, він майорить під час концертів і прикрашає автівки, його піднімають над будинками в Криму - в радощі і в горі. Прапор, як і віра, це те, що залишається, коли здається, що забрали вже все.

Але все ж таки про свято.

Я дуже добре пам’ятаю, як з’явилась ініціатива святкування Дня кримськотатарського прапора. Тоді я була головною редакторкою молодіжного журналу “NESIL” (“Покоління”). Взагалі, варто зазначити, що на початку 2000-х років у Криму відчувалося відродження кримськотатарської культури, і це створювало багато важливих ініціатив. Та головне, молодь, яка вже виросла в Криму, прагнула більшого, ніж просто дім на рідній землі. Їй важливо було ще і визначитися: хто я є. У 2010 році одна з таких ініціативних груп зійшлася на думці: нам потрібне спільне свято. Саме свято - день, коли можна радіти, пишатися, бути разом.

Дуже добре пам’ятаю ті дні. Ми збиралися в кафе "Ай-Серез" — улюбленому місці зустрічей кримськотатарської молоді. Об’єднували столи, сідали по 10–15 людей, замовляли два чайники чаю або каву, бо звідки у студентів гроші на щось більше. Але власники нас розуміли й завжди чимось пригощали. Саме там, за чашками кави та чаю й натхненними розмовами, ми обирали дату святкування, розробляли програму, вирішували організаційні питання. Хтось робив афіші, хтось дзвонив артистам, хтось домовлявся з адміністрацією міста. Це були золоті часи відродження… З'являлося відчуття, що ми творимо наше майбутнє. 

Ми довго шукали дату, яка б могла підійти під святкування Дня прапору. Перший Курултай кримськотатарського народу, де вперше був запропонований національний стяг, проходив узимку - не найкращий період для масштабних заходів. Тож ми звернули увагу на Другий Курултай, що розпочинав свою роботу 26 червня 1991 року. Саме він офіційно затвердив прапор, гімн, і став етапом відновлення національного представництва. Так ця дата стала основою для нового свята - Дня кримськотатарського прапора.

Згодом в одному з номерів журналу “NESİL” з’явиться анонс цього першого святкування - 26 червня 2010 року. 

‍

‍

Вже з наступного року до організації долучився Меджліс кримськотатарського народу, і свято поступово стало набирати оберти. Щороку прапор дедалі частіше з’являвся не тільки на святкуваннях та жалобних заходах, а й у повсякденному житті: на футболках, у дитячих малюнках, над будинками. Він ставав частиною нас.

Після 2014 року значення прапора тільки зросло. Він став символом спротиву. Коли не можна говорити вголос - піднімають прапор. Коли заборонено проводити мітинги - вивішують стяг на балконі.

Сьогодні День кримськотатарського прапора відзначають у Києві, Львові, Стамбулі, Варшаві, Берліні, Нью-Йорку, і попри все - в Криму. Це вже не просто дата з календаря. Це день нашої пам’яті, честі та надії. Це історична тяглість, яка об’єднує кримських татар часів Хаджи Герая, Номана Челебіджихана із нами нинішніми.

Щоразу, коли я бачу блакитний стяг із золотою тамгою, згадую той самий ланцюжок, подарований у 18. І думаю: прапор - це набагато більше, ніж тканина. Це ідентичність, яка не кориться ані часу, ані страху. Це вільний дім. Він буде.