По обидва боки лінії фронту, у старих і нових діаспорах кримських татар лейтмотивом звучить фраза, яку моя колега перетворила на кумедний мем, публікуючи його під кожним кримськотатарським дописом у соцмережах: «Ya milletimiznin aqibeti ne olacaq?» (змістовий переклад — «Що ж буде з батьківщиною й з нами?»). Окупація Криму поставила на паузу політичний процес, у якому головним чинником були вибори Курултаю, Меджлісу та сотень місцевих меджлісів. Війна відклала ці плани на невизначений термін.

Кримськотатарської політики більше немає, натомість є активізм, який замінює її так само «продуктивно», як соцмережі та блогери замінили професійну журналістику.

Вижити в Криму, вижити за межами Криму, вижити фізично, боротися за національну автономію, боротися за відродження топоніміки, просто боротися за щось або проти когось, долучитися до суспільного життя в запропонованих обставинах, інструменталізувати кримськотатарськість, інтегруватися там, де опинився; асимілюватися; боротися з асиміляцією; боротися зі змішаними шлюбами.

Список ініціатив та активізму можна продовжувати. Активізм можна навіть спробувати монетизувати через бізнес, гранти та залишки політики. Ще можна спробувати знайти перспективні сектори в релігії та військовій справі.

От тільки цілісного розуміння того, що відбувається з кримськими татарами, немає. Як швидко цей хаос зруйнує останні осередки живої кримськотатарської мови? Як скоро станеться ментальний розрив між кримськими, українськими та європейськими кримцями? Хто остаточно легітимізує неважливість мови для збереження ідентичності? Коли настане безповоротний перехід у меморіальну стадію існування народу — чи він уже настав?

Меморіум не означає миттєвого зникнення. Просто від цього моменту замість кримського татарина людина поступово стає українцем (росіянином, американцем) кримськотатарського походження, а далі працюватимуть демографія, статистика та психологія: коли і в якому поколінні відпаде це довге доповнення про «кримськотатарське походження».

Навколо чого відбувається головна внутрішньокримськотатарська баталія? Самоназва. Хочете переглядів, прочитань, хейту й популізму — просто поміркуйте публічно на тему: кримці чи кримські татари. Головне — оберіть лише один з етнонімів і знецінюйте аргументи на користь другого.

Але окупація та війна запропонували ще кілька тем, якими можна рвати публіку на клапті. Наприклад, жити в Криму чи виїжджати з Криму, обрати материкову Україну, Туреччину чи будь-яку країну подалі від війни. Благодатна тема для взаємних звинувачень і докорів, які штучно розганяють ззовні, але вони знаходять природний відгук у частини народу.

Ну і третім пунктом порядку денного для внутрішньонаціональних псевдополітичних конфліктів іде «різне»: хіджаби, ЛГБТ, святкувати чи не святкувати Хидирлез або Каланду.

Іноді можна почути оптимістичні висловлювання, що конфліктність у кримськотатарському суспільстві — ознака життєвих сил, а отже, зарано говорити про кінець «кримськотатарського проєкту» та лякати алармістськими сценаріями.

Звісно, можна заспокоювати себе подібними вітамінами, але іноді конфліктність — це просто конфліктність і нічого більше. Існує легенда про конфлікт двох останніх євреїв в Афганістані за право керувати синагогою. Обох їх евакуювали перед остаточним захопленням Кабула талібами. Але 40-річний конфлікт двох останніх афганських євреїв став просто курйозним випадком перед остаточним зникненням єврейської громади.