Лео Єфєтова, караїмська активістка в Берліні

Вона народилася в Москві. З дитинства живе в Німеччині. Але своєю батьківщиною вважає Крим. Лео Єфєтова – караїмка.

Раніше постійно спілкувалася з кримськими караїмами, але в 2014-му ці зв'язки обірвалися: організація караїмів півострова виявилася більш лояльною до окупантів, ніж Лео.

«Вони (спільнота кримських караїмів – Ред.) пояснюють це тим, що громада маленька, і їм потрібно виживати. Мені важко з цим погодитися”.

Наша розмова відбулася після появи інформації про Саху Мангубі, яку російські окупанти викрали ще в листопаді 2024-го. Рік і три місяці про неї не було ніякої інформації, поки 2 лютого матір двох неповнолітніх дочок не звинуватили в “державній зраді”. Саха стала першою караїмською політув'язненою і поповнила список російських злочинів проти представників корінних народів.

«Адже це і раніше відбувалося. Караїмів теж депортували, теж розстрілювали. Існує міф, що караїми були улюбленцями російської влади, але як так вийшло, що з 14-тисячної громади, яка була в Криму сто років тому, зараз не набереться й тисячі?”

Про караїмів Лео знає з розповідей батька і діда. Сім'я після війни опинилася на Уралі. Про причини Лео досі не знає. Впевнена, що це була депортація, про яку досі нічого не відомо. Її прадід – відомий сходознавець Семен Єфєтов. Він викладав кримськотатарську мову в педагогічному інституті до депортації кримців у 1944-му.

Лео каже, що за все життя в Німеччині їй вдалося зустріти двох представників свого народу, але вони цією частиною ідентичності не цікавилися. Єфетова єдина караїмська активістка в Берліні і в різні роки шукала солідарності в різних громадах.

«Я ходила на Шабати в єврейські громади. Але відчула, що там я повинна бути єврейкою, а я караїмка. Зараз намагаюся бути ближче до кримських татар у Німеччині. У нас багато спільного. Ми всі сформувалися в Криму»

Лео емоційно переживає велику війну і переконана, що тільки повна деколонізація Росії дозволить вижити жертвам імперії. Без ліквідації імперського проєкту Москви не виживуть ні численні українці, ні нечисленні караїми.

«Хочу налагодити зв'язки з мелітопольською громадою, представники якої виїхали на підконтрольну територію України. До великої війни була з сином у Литві. Там громада дуже жива, але вони вже понад 600 років живуть там, і у них своє життя і культура».

Лео переконана, що тільки спільні дії і солідарність нечисленних етнічних груп дозволять їм бути почутими. Караїми і кримчаки, румеї і уруми – це фактично зникаюча натура. Велика війна поглинула останні осередки свободи для цих народів, які поза Кримом проживали лише на півдні України. Саме ця частина півдня тепер теж окупована.

Зараз Лео разом з німецькими кримцями створює онлайн-книжковий клуб «Altın beşik» (Золота колиска), щоб збирати раритетну літературу про кримських татар і караїмів.

«Я не збираюся ставати кримською татаркою, але саме з кримськими татарами я відчуваю те, що відрізняє мене від інших. У Москві в родині я не чула караїмської мови, але навіть такі деталі, як пошук кави з джезви, за якою їхали в іншу частину міста, і домашня кухня, і якісь сімейні фото – все свідчило, що я інша. Все це показувало мені, що я не росіянка і не німкеня. Я караїмка».