‍Два нових закони

На третій день одночасного тиску вулиці й Заходу у Верховній Раді зареєстровано одразу два законопроекти. Один скасовує одіозний 12414, другий - президентський. В цьому, другому проекті, запевняє депутат Юрчишин, ініціатор першого, – все майже так, як у першому, просто від президента. З ним не погоджується аналітичний центр Лабораторія законодавчих ініціатив. У розборі законопроекту наголошено: норма про те, що СБУ має перевіряти працівників Національного антикорупційного бюро України та інших органів правопорядку, прокурорів ОГП та САП, які мають допуск до державної таємниці, на предмет вчинення дій на користь Росії, – може бути тиском на антикорупційні структури, а також підставою для отримання доступу до матеріалів проваджень. Крім того, можна говорити про узалежнення НАБУ від СБУ шляхом впровадження постійних перевірок на поліграфі. На додачу не скасовується норма, за якою до прокуратури можна буде й надалі добирати людей поза конкурсом (всупереч стандартам ЄС). Це рішення за дизайном нагадує поведінку чинного американського президента, який спершу створює проблему, а потім, скасувавши її, називає це великим, неймовірним проривом. В разі ухвалення президентського закону, а за тоном Юрчишина очевидно, що згодні з ним депутати готові пристати на компромісний варіант, реакція наших європейських партнерів залишається під великим питанням. Але для того, щоб її побачити, законопроект іще треба перетворити на закон. Питання в тому, чи вистачить у Банкової голосів, щоб провернути це так само швидко, як вона спромоглася провести 12414.

‍

Обіцяні провокатори

Тим часом на Франка напередодні дещо поменшало людей і пропорційно побільшало провокаторів. Зокрема, в гості до протестувальників завітала депутатка Безугла з планшетом, на якому набила вимогу “Відставка Сирського”. На численні питання, що це гасло робить на присвяченому геть іншій темі протесті, депутатка послідовно відповідала: я прийшла на майданчик, бо іншого немає. Одні кричали “Безугла чорт”, інші просили її ігнорувати, приблизно за годину від неї остаточно втомилися і залишили дискутувати з окремими охочими й готовими на це морально. Лідерів у натовпу, який стихійно збирається в найближчій доступній для людей точці до Банкової все ще немає, тут не працює нічого, крім невеликих мегафонів, яких геть не чутно з іншої частини скверу. Дуже багато іноземців, з якими спокійно говорять і пояснюють, чому вийшли. Я бачила в соцмережах закиди, мовляв, молодь пассіонарна, але геть нічого не розуміє. Та коли, ще в перший день протесту, десь ізсередини натовпу загорлали: ВИБОРИ! – жоден голос не включився, десятки чотири людей навколо мене озирнулися в бік чоловіка, який це кричав, із холодним подивом. А наступного дня після появи на протесті (куди політиків просили не приходити) Кличка, з’явилися плакати з особистим проханням до мера більше так не робити. Не беріть із команди президента приклад, не вважайте людей дурнішими за себе. Так само швидко в четвер розібралися з хлопцями в балаклавах, які захотіли палити портрети.

‍

Трава

Цікавий момент: у вівторок, до президентського підпису, коли основною вимогою протесту було вето, під театром зібралося принаймні дві з половиною тисячі (особисто я дуже погано рахую натовп в умовах такого рельєфу, як у сквері, без змоги вилізти кудись помітно повище, тому покладаюся тут на офіційний коментар МВС, наданий ТСН), і газон залишався чистим від людей. Траву обходили навіть ті, кому вочевидь треба було швидко пробратися повз. Новину про підпис зустріли вже не масовим (метро перестало працювати за годину до того) криком “ганьба” і вже наступного дня о сьомій вечора почали з того, що повсідалися на тій траві малювати плакати. А трохи пізніше, коли зібрався натовп тисяч принаймні у пʼять, люди повилазили на дахи всього, на що фізично можна було залізти. Цікава з антропологічного майже боку деталь. Президентський підпис остаточно порушує мовчазну соціальну угоду, протест третьої хвилі (ще кажуть: протест на картоні чи театральний протест) наочно показує, що він не зніматиме черевиків, щоб ставати на лавки. 

‍

Дедлайнери

Окремий, мій улюблений вайб – це дедлайнери, які нашвидкуруч домальовують плакати: на траві, на парапеті біля метро, у навколишніх кав’ярнях, які я в середу планомірно обійшла, бо напевне знала, що там побачу, і не помилилася. Пропонуйте всім, хто говорить про проплачений протест, зайти до Сенсу на Хрещатику й поцікавитися вартістю кави. А ще краще одразу їх баньте, бо немає сенсу говорити з ботами чи людьми, які заробляють цим дрібним диверсантством куди менші гроші, тому працюють, щиро ненавидячи нових незрозумілих співгромадян.

‍

Цензура

Ніхто не розстрілює журналістів у марафоні (де я також працюю) за те, що вони дають протести в ефір, як дехто вже, мабуть, помітив. Я не знаю напевно, але не вірю в те, що десь була озвучена пряма заборона. Тому щиро вважаю це питанням самоцензури. Давайте відверто: вона є у кожного журналіста світу (інакше ви б чули набагато більше обсценної лексики в ефірі), так само кожен журналіст світу транслює в ефір чи на шпальти свого видання ту картинку, яку здатен побачити й скласти сам (приміром, якось в геть іншому, майже мирному, порівняно з нинішнім, житті, я доводила колезі: коли на Прайд доводиться проходити крізь металошукач, а після Прайду ховатися – не можна казати в ефірі, що він пройшов спокійно, безпечно, без жодних перешкод… треба сказати, що в колеги були свої аргументи, себто зіштовхнулася навіть не редакційна етика, а погляди на життя і словарне визначення слів “спокійно” та “безпечно”). Знову ж таки, в епоху соцмереж недостатньо вимкнути протест з телевізора для того, щоб люди його не побачили. Це розуміють навіть на Банковій. Ефект самоцензури чи відвертої цензури – якщо до неї вдадуться, – буде куди більш руйнівним у разі, якщо новий закон, з розбору якого починається цей текст, спробують подати як винятково збалансований і потрібний державі. Тоді, – заваливши всі контрольовані засоби дистрибуції інформації (і я кажу не лише про телевізор) контрольованою думкою, –  окремих людей, які вміють читати, можна буде спробувати маргіналізувати. Це буде цікавий лакмусовий тест.

‍

Гра з нульовою сумою

Найгірший з усіх можливих для держави сценаріїв – це рішення влади, що демократичне суспільство несумісне з її власним існуванням у зручному для неї вигляді. Тому суспільство, яке поводиться небезпечно для комфортного існування влади, треба розділити, залякати, відсіяти всіх, на кого це подіє, назвати провокаторами решту й застосувати до них максимальний силовий тиск, аби інші тричі подумали. Так уже було в багатьох країнах світу, це буде довгий абзац, якщо я почну рахувати навіть останні кейси. Приміром, рівно десять років тому, теж улітку, я була в Єревані, де саме перекрили центральний проспект, і провела там доволі буремний тиждень. Мені там якось сказали: добре вам було протестувати взимку, а нам так спекотно, я пояснила, що таке водомет в умовах мінус десяти, співрозмовник трохи знітився і погодився, потім ми синхронно витерли піт з чола. Мені вдалося поговорити там з одним тодішнім урядовцем, який відверто казав: спроба силового розгону (тоді ще потрощили багато телекамер) була помилкою, зараз ми працюємо над тим, щоб протест розійшовся мирно. Протест не розійшовся мирно, його розвели в нас на очах. Частина лідерів запропонувала пристати на компроміс із владою й перенести демонстрацію в інше місце, розблокувавши проїзд. Частина не погодилася. Люди розділилися на нерівні частини, від розгону тієї ночі демонстрантів охороняли ми всі – преса, актори, колишні посадовці, кого там тільки не було в буферній зоні між убраними в штурмову броню силовиками та барикадою зі смітників. Кілька разів здавалося, розгін от-от почнеться, силовики стукали палками по щитах, буферна зона нікуди не дівалася, нічого не сталося до ранку. Вранці всі пішли спати, заспокоєні перемогою. За кілька днів протест притлумився, не переживши розділення і обіцянок президента Саргсяна владнати економічний привід для народного обурення: тимчасово не підвищувати тарифи на електроенергію. Спойлер: звісно, їх потім підвищили, а знекровлений протест зрештою придушили.

Так не спрацювало на Майдані, бо не можна бити дітей.

Ще в середу купка тих, хто залишався ночувати, коли я вже збиралася додому, запевняли чи то одне одного, чи то самих себе, що їх не наважаться розганяти. Це було б максимально безглуздо, їх розганяти. Набагато простіше, приміром, внести два закони, не ухвалити жодного і далі тижнями звинувачувати одне одного. Севгіль Мусаєва в четвер закликала депутатів не ганьбити країну, яка заплатила завелику ціну за можливість вибору. Вона переконує їх у понеділок зібратися і “почати з чистого листа”. Проте такий шанс є лише в тих, чиє політичне (та й фізичне в контексті джерел доходу) виживання не повʼязане з відсутністю послідовного громадянського суспільства й життєздатних антикорупційних інституцій у країні. Це тільки в грі з ненульовою сумою перемога одних не означає обовʼязкове знищення інших.

В нашому випадку може бути навпаки.

‍