Кандидати і нові лідери Ірану, фото AP

‍

Після ліквідації верховного аятоли Алі Хаменеї Іран переживає перехідний період обрання нового лідера країни. Найімовірнішим кандидатом є син покійного - Моджтаба Хаменеї, утім офіційно цю інформацію Тегеран досі не підтвердив і не спростував. Проте його обрання свідчитиме про те, що Іран наважився йти радикальним шляхом протистояння США і Ізраїлю до кінця.

Експерт турецького центру іранських досліджень (IRAM) Орал Тога вважає, що рада експертів може зробити далекоглядний крок і висунути на найвищу посаду країни когось із табору реформістів. За інформацією Аль Джазіри мова йде про екс-президента Ірану Хасана Рухані - архітектора ядерної угоди між Іраном і США 2013.

Рухані не приховує своїх лідерських амбіцій, утім з 2019-го року вплив реформістів на політику Ірану був мінімальним. Корпус Вартових Ісламської Революції обмежив діяльність поміркованих сил в Ірані, підвищивши градус напруги із західним світом. Останні арешти в таборі реформістів були свідченням того, що Тегеран закручує гайки після останніх народних протестів в країні, під час подавлення яких загинуло від 7 до 30 тисяч цивільних іранців. Утім наразі стоїть питання збереження країни.

Обрання будь кого іншого, крім сина Хаменеї, свідчитиме про бажання Ірану домовлятися зі Сполученими Штатами і зупинити ліквідацію ісламської республіки.

А джокером виборів аятоли може стати онук засновника Ісламської республіки - Хасан Хомейні. Релігійний вчений з 2008 року почав активно проявляти себе в політиці, але замість радикально релігійного шляху пішов на зближення з реформістами. Нащадок Рухолли Хомейні навіть був відсторонений КВІРом від участі у виборах до ради експертів 2016-го.

‍

Курдська колода

За кілька днів до початку американо-ізраїльської операції проти Ірану п’ять курдських організацій країни об'єдналися в спільний координаційний центр. Мова йде саме про озброєнні угруповання. До альянсу увійшли Партія вільного життя Курдистану (PJAK), Демократична партія Курдистану Ірану (KDP-İ), Партія свободи Курдистану (PAK), Спільнота трудящих Курдистану (Komala) та Організація боротьби Іранського Курдистану (Sazman-ı Xebat). PJAK визнана терористичною організацією в Туреччині і вважається іранським відгалуженням Робочої партії Курдистану (PKK). Альянс, який утворився 22 лютого, проголосив  іранський режим таким, що втратив визнання і має бути ліквідованим, а курди мають отримати право на самовизначення.

‍

Бажання використати курдів проти Тегерана Єрусалим і Вашингтон не приховували, і ракетні удари по ділянках Ірану, які межують з Іраком, були наочним свідченням того, що американо-ізраїльський альянс розчищає можливість переходу курдських збройних формувань з Північного Іраку. 

Але тут на заваді стали іракські курди.

Президент Курдської автономії в північному Іраку Нечирван Барзані відмовився прийняти пропозицію Трампа приєднатися до антиіранської коаліції. Трамп поставив питання ребром: ”або ви з нами, або з іранцями”.

Ербіль (столиця іракського Курдистану) змушений зважати в ухваленні рішень на кілька факторів. Перший - турецький. Це єдиний вихід для іракських курдів на захід. З півночі Іраку нафта потрапляє на міжнародні ринки через Туреччину, і звідти надходить більшість поставок товарів до Іракського Курдистану. Анкара болісно сприймає будь-які спроби курдів брати участь в поваленні центральних урядів або зазіхати на цілісність держав.

Окрім того в Ербілі пам’ятають як США не наважилися на визнання незалежності Іракського Курдистану після референдуму 2017-го. Відтоді ідея створення першої незалежної курдської держави була похована. Незважаючи на те, що між сирійскими курдами-соціалістами та іракським Курдистаном є глибокі протиріччя, Ербіль також побачив, як США зрадили сирійських курдів і фактично сприяли ліквідації Рожави (федерація курдських кантонів Сирії) новим режимом в Дамаску за підтримки Туреччини, хоча ні в кого немає сумніву, що саме сирійські курди ціною життя тисяч бійців були головною силою, що здолала терористичне утворення ІДІЛ.

‍

Сюрприз від Тегерану

Майже тиждень оглядачі відзначали один факт: Іран завдав удару практично по всіх країнах, які не беруть участь у цій війні, але є союзниками Вашингтона. Причому часто цілями були не військові об’єкти, але Туреччина І Азербайджан до сьогодні були двома країнами, яких Іран не чіпав, хоча Анкара є членом НАТО, а на території Туреччини діють щонайменше три американські воєнні бази: Інджірлік, Малатья та Ізмір. Азербайджан взагалі є найближчим партнером Ізраїля в регіоні. Проте ця недоторканність була сьогодні порушена: уламки іранських дронів влучили в Нахічеванський аеропорт в Азербайджані, а у повітряному просторі Туреччини збили балістичну ракету, уламки якої впали в турецькій провінції Хатай. 

Анкара і Баку наразі по-різному реагують на інциденти. Президент Алієв розлючений, азербайджанська армія приведена в бойову готовність, а МЗС країни каже, що іранська атака “не лишиться без відповіді”. Проте у випадку з Туреччиною Тегеран першим визнав помилку і проголосив, що не мав наміру шкодити “братньому турецькому народу”. І тут існує політико-психологічний фактор, що коренями уходить в історію. Кілька століть османи і перси були найзапеклішими ворогами, що безперервно воювали. Але нині кордон між ними вважається найстабільнішим в світі, бо не мінявся з 1639-го року. Майже 400 років Іран та Туреччина не ставлять під сумнів суверенітет одна одної, який би режим не був у кожній з них. Цей перебіг речей може змінити хіба що дуже прикра несподіванка.