Карабіберівське повстання: опір у Криму 1918 року

CEMAAT Media

CEMAAT Media

16.11.2026

Карабіберівське повстання: опір у Криму 1918 року

Ельвіра Кемаль — дослідниця кримськотатарської історії, яка живе в Німеччині. Публікуємо її нову статтю для турецького видання Yenidevir.

Для багатьох знайомство з кримськими подіями революції 1917 року закінчується на вбивстві Номана Челебіджіхана — кримськотатарського лідера, муфтія та одного з організаторів першого Курултаю. Але історія революції та громадянської війни на цьому не завершилася.

Працюючи з архівними документами, я неодноразово зустрічала згадки про це повстання у слідчих справах людей, репресованих двадцять років потому. Водночас в описах самого повстання трапляються розбіжності — у датах, імені керівника та обставинах окремих сутичок. Щоб розібратися в цій історії, необхідно співставляти спогади учасників, наукові праці та слідчі документи.

Встановлення радянської влади в Криму взимку 1917–1918 років супроводжувалося масовим терором — арештами, позасудовими розправами та вбивствами. Ці події докладно описані в дослідженнях В. Г. та А. Г. Зарубіних.

У січні 1918 року до кримських міст почали підходити військові кораблі, на берег висаджувалися матроси. Серед них були прихильники більшовиків, лівих есерів та анархістів; водночас місцеві ради та ревкоми далеко не завжди могли контролювати озброєні загони.

Одним із найстрашніших епізодів стали розправи в Євпаторії. Зайнявши місто, червоні розпочали масові обшуки та арешти. Затримували офіцерів, заможних жителів і людей, оголошених «контрреволюціонерами». Заарештованих доставляли на судна «Трувор» і «Румунія», де убивали. Згодом розправи продовжилися на суші: людей вивозили за місто або вбивали просто біля власних будинків.

У лютому нова хвиля масового насильства охопила Севастополь. Людей убивали на вулицях, у квартирах, на пристані та у в'язниці. За свідченням Юрія Гавена, яке наводить історик А.С.Пученков, лише в ніч із 22 на 23 лютого загинули щонайменше 250 людей. Тіла вбитих вивозили в море.

У ці ж лютневі дні було вбито Номана Челебіджіхана. Для кримських татар його загибель означала втрату релігійного та політичного лідера. Після перемоги більшовиків були розпущені Курултай і Директорія, припинено діяльність національної преси.

У Судаку перші місяці радянської влади супроводжувалися обшуками, арештами, вилученням майна та примусовим збором грошей. У листі від 3 лютого 1918 року письменниця Аделаїда Герцик описувала нічний обшук у власному будинку та повідомляла, що у її знайомих із погрозами забрали гроші. 

Водночас у Таракташській волості зберігав вплив місцевий орган самоврядування, який об'єднував авторитетних представників кримськотатарської та російської громад. Примус і втручання нової влади у звичне життя створювали ґрунт для невдоволення, яке у квітні переросло у збройне повстання. Воно охопило Таракташську волость, околиці Судака, Меганома та Коктебеля. Повстанців очолив Сейдалі Карабіберов, у документах також згадуваний як Сеїт-Алі, — колишній старшина Таракташської волості та депутат Феодосійських земських зборів, який користувався великим авторитетом серед народу.

У квітні 1918 року повстанці зайняли Судак. За спогадами начальника місцевої Червоної гвардії Євгена Шевченка, його загін було розсіяно, а частину прихильників радянської влади заарештовано та вбито. Чисельність повстанців оцінюють приблизно у три тисячі осіб, однак сприймати цю цифру як точну не можна.

Більшовики направили проти повстанців загін Павла Гапона з бронеавтомобілем, водієм якого був матрос Матвєєв. Експедиція завершилася невдачею. За однією версією, повстанці перекинули бронеавтомобіль, обрушивши на нього каміння; за іншою — він потрапив на перекопану ділянку дороги та застряг.

Однак 27 квітня більшовицький загін Макара Чижикова вибив повстанців із Судака. Повернення більшовиків виявилося нетривалим: до Криму вже наближалися німецькі війська, і утримання міста невдовзі втратило для червоних воєнний сенс.

‍«Так, через кілька днів у порт Судака зайшов міноносець “Стєрєгущій” Червоного чорноморського флоту, який мав забрати всіх матросів, що залишилися під Меганомом. Серед них і я був вивезений до Феодосії. Після приїзду туди я одразу звернувся до штабу т.Федька, попросив допомоги для захисту Судака, на що він мені відповів, що вже пізно, оскільки самим доводиться драпати через наближення та зайняття всього Криму німцями. Я далі не виїжджав, залишався у Феодосії» (А. А. Бобков).

Наступна трагічна сторінка в житті Карабіберова пов'язана з поверненням радянської влади в листопаді 1920 року. Протягом п'яти днів він очолював Таракташський волосний військово-революційний комітет, але невдовзі був заарештований.

За відомостями дослідника Леоніда Абраменка, після арешту Карабіберова жителі Таракташської волості та Карасубазара направляли клопотання про його звільнення. Під ними стояли десятки підписів. Люди давали Карабіберову позитивні характеристики та заперечували звинувачення у бандитських нападах у 1918 році. За нього заступалися і представники місцевих ревкомів. Але ці звернення його не врятували. 13 грудня 1920 року трійка особливого відділу ВЧК винесла постанову про розстріл групи з 32 осіб, серед яких був і Карабіберов.

В архівних справах 1930-х років історія повстання виникає знову. Серед знайдених мною документів — справа Гріча Емір-Асана, засудженого у 1937 році та згадуваного у зв'язку з повстанням (судячи з архівних матеріалів, він був особистим охоронцем Карабіберова). Такі документи дають змогу простежити долі учасників, але потребують особливо уважного прочитання: звинувачення та свідчення, записані в роки масових репресій, не можна автоматично вважати достовірним описом подій.

Карабіберовське повстання — важлива частина історії опору кримських татар у роки громадянської війни. Для людей, які об'єдналися навколо Сейдалі Карабіберова, боротьба з новою владою була передусім захистом своїх родин, майна та права самостійно вирішувати долю своєї громади. Вони виступили проти свавілля, з яким зіткнулися. Загибель Номана Челебіджіхана не поклала край опору: у нього залишалися інші лідери, чиї імена та долі заслуговують на повернення в історичну пам'ять.

Схожі статті