Ельвіра Кемаль — дослідниця кримськотатарської історії, яка живе в Німеччині. Публікуємо її нову статтю для турецького видання Yenidevir.

Після анексії Кримського ханства Росія звільнила кримських татар (як і багато інших захоплених мусульманських народів) від регулярної військової повинності — щоб уникнути можливих диверсій. Але, як це часто буває, серед народу знайшлося чимало тих, хто продовжив будувати кар’єру. Тим більше, що колишня знать Кримського ханства була зрівняна в правах із дворянством Російської імперії та отримала всі супутні привілеї.

Один із таких людей — Кая-бей Балатуков, перший кримський татарин, який став генералом Російської імперії. Рід Балатукових мав черкеське походження; батько Кая-бея, Мемет, за часів першого правління хана Кирим Герая обіймав посаду міністра фінансів.

Командир Сімферопольського кінного татарського полку, полковник, князь Кая-Бей-Балатуков

Кая-бей розпочав службу в Грецькому корпусі, а згодом служив у російській армії під ім’ям Кирило Матвійович Балатуков. Він же очолив новостворений Сімферопольський кінний татарський полк.

Кінні кримськотатарські дивізії існували й раніше — їх сформували за наказом Катерини II. І одразу ж направили до кордонів Речі Посполитої під час другого та третього поділів Польщі. Уже тоді кримським татарам довелося зіткнутися в бою зі своїми одновірцями — польськими татарами. Але імперію це особливо не хвилювало. Одразу після завершення активних бойових дій дивізії розформували. Так само сталося і під час російсько-французької війни: щойно бої закінчилися, кримськотатарський військовий полк ліквідували. Але Кая-бей Балатуков особисто домовився з царем Олександром I про створення Кримськотатарського лейб-гвардійського ескадрону. Саме цей ескадрон брав участь в облозі Варни під час російсько-турецької війни, але командував ним уже брат Кая-бея, Адиль-бей Балатуков.

Під час Кримської війни 1853–1856 років у битві біля Чорної річки воювала і частина того самого ескадрону — під командуванням племінника Балатукова, Омер-бея. На Федюхіних висотах лейб-гвардійський Кримськотатарський ескадрон атакував англійський драгунський роз’їзд і взяв його в полон.

Микола I згодом писав князю Меншикову: «Радий, що гвардійські татари мали нагоду показати себе, і ти добре зробив, що нагородив їх».

Історія Балатукових показує, що кримськотатарська знать знайшла своє місце в новій системі — отримувала чини, довіру корони та реальні привілеї. Але доля кількох генеральських родин не відображала становища всього народу: для більшості кримських татар відносини з імперією складалися інакше — через реквізиції, підозри та обмеження, а не через ордени. Ця подвійність особливо яскраво проявилася під час Кримської війни.

Багато кримських татар були противниками війни з Османською імперією. І суспільство в період Кримської війни радикально розкололося. Частина беїв, мулл і мурз, особливо в Євпаторії та Ялті, відкрито виступали на англо-французькому боці. Траплялися випадки депортації кримських татар, які підтримували братів-османів.

«Двоголова (буквально „розсічена“) ворона в Криму», карикатура в лондонському журналі «Панч», 29 вересня 1855 року. Французький та британський солдати дивляться на орла з двома головами, що тікає. Підпис під малюнком: «Двоголова ворона в Криму. Вона отримала жорстокого удару! Наздожени її!»

Микола Адлерберг, цивільний губернатор Таврійської губернії, проводив украй татарофобську політику. Він вважав, що всіх кримських татар із прибережних зон потрібно депортувати. За його наказом встановлювали стеження, проводили обшуки й арешти — зокрема неповнолітніх. Цей чиновник настільки жорстоко ставився до корінного населення, що скарги на нього доходили до царя. Фердинанд Врангель також наполягав на депортації кримських татар. І їх абсолютно не хвилювало Кримськотатарське військо, яке служило Російській імперії. Заради справедливості варто зазначити, що були й російські чиновники, які захищали кримців.

Кримські татари в період Кримської війни, 1855 рік. Фото з бібліотеки Конгресу США, автор Роджер Фентон. Група кримських татар працює над ремонтом дороги в Балаклаві; на задньому плані — дерев’яна споруда з написом «Склад 14-го полку»

З одного боку російська влада підозріло ставилася до кримських татар і дискримінувала їх. З іншого діяли союзники, які вирішили використати популярність Гераїв серед місцевого населення. Так у Криму знову з’явився нащадок ханської династії Месуд Герай, який агітував людей в ім’я перемоги Османської імперії та відродження ханства повстати проти Росії й підтримати інтервенцію. І це вдалося: кримські татари, повіривши новому «лідеру», постачали союзникам коней і вози, піднімали повстання і навіть брали в заручники деяких російських чиновників. Але щойно Месуд Герай перестав бути потрібним союзникам, його повернули на попередню службу на Балканах. Важливо наголосити, що самі османи не використовували Гераїв із такими корисливими цілями. Пізніше французи нагородили Месуда Герая медаллю за старанність. Скільком кримським татарам довелося загинути або бути висланими разом із родинами заради цієї нагороди, залишається невідомим.

Кримська війна наочно показала, що обидві сторони конфлікту дивилися на кримських татар передусім як на ресурс. Російська імперія використовувала їх як солдатів і робочу силу, але платила за це підозрами, стеженням і погрозами депортації — та сама логіка недовіри до цілого народу повториться ще не раз, аж до трагедії 1944 року. Союзники, зі свого боку, не менш цинічно розіграли карту Гераїв: віра в обіцянку відродження ханства вартувала людям майна, батьківщини, а декому й життя.