Є одна річ, яка назавжди історично повʼязала президента від республіканців Дональда Трампа з президентом від демократів Біллом Клінтоном: оголошений проти них і провалений у сенаті імпічмент. Є інша, про яку мало хто в нас знає: в 1999 році, коли між Індією та Пакистаном спалахнула Каргільська війна, саме Клінтон за декілька місяців після доленосного голосування сенату, яке врятувало його президентську каденцію, особисто її зупинив. 

Старший науковий співробітник Інституту Брукінгса Брюс Рідель, багаторічний співробітник ЦРУ, який працював у Національній раді з розвідки у 1990-х роках, себто був наближений до президента, стверджував, що ніколи не бачив зазвичай мʼякого, лагідного Клінтона таким категоричним. Наваз Шариф, премʼєр Пакистану, країни, якій під час Холодної війни в рамках стримування Радянського союзу Сполучені Штати допомагали майже від самого початку її існування, сам наполіг на зустрічі в Білому домі. І отримав в Овальному кабінеті (щоправда, якнайдалі від камер - інші були часи), небувало холодний прийом. Клінтон категорично наполіг, аби пакистанські війська повернулися на лінію розмежування, інакше Сполучені Штати покладуть провину за війну винятково на Пакистан із усіма відповідними наслідками. Рівно за рік до того ядерні випробування - спершу в Індії, далі в Пакистані - здавалося б, поклали край надіям американського президента встановити дружні стосунки з Індією… але Каргільська криза парадоксально йому допомогла. Тодішньому премʼєрові Індії, Аталові Бігарі Ваджпаї, припало до душі, що Сполучені Штати замість того, щоб звично підтримати Пакистан, натомість змусили його відвести війська. Вперше за кілька десятків років Нью-Делі з Вашингтоном почали розмовляти майже по-людськи. Щоправда надовго зусилля Клінтона не допомогли: вже в 2002-му по обидва боки лінії розділення зібралися півмільйонні армії, які знову довелося розводити напруженими багатотижневими переговорами, в яких брала участь уже адміністрація його наступника, Джорджа Буша молодшого. Не обійшлося в них і без самопроголошеної правонаступниці Радянського союзу, Росії, яку вже тоді очолював Владімір Путін.  

Відтоді в Сполучених Штатах змінилося чотири президенти, і, повернувшись до Білого дому Дональд Трамп (який, здається, щиро заздрить незмінному володарю Кремля) отримав на додачу до двох війн, що почалися ще за його попередників - українсько-російської та ізраїльсько-палестинської - ще й чергове індо-пакистанське загострення. У четвер в інтервʼю телеканалу Fox News віце-президент США Джей Ді Венс, який минулого місяця особисто літав до Індії, заявив, що це протистояння Америку не обходить, тож Вашингтон втручатися не стане. Та за лічені години, вже на ранок пʼятниці ситуація різко змінилася через “тривожні дані розвідки”, як повідомляє CNN. Вдаватися в деталі джерела телеканалу не стали, але якщо її вистачило, щоб Венс особисто телефонував премʼєрові Індії Надендрі Моді, ні про що інше, окрім можливості ядерної ескалації, йтися не могло. 

Те, чого не міг дозволити собі Клінтон, усвідомлюючи масштаби індо-пакистанського конфлікту, запросто робить Трамп: саме він першим оголошує про перемирʼя між Нью-Делі та Ісламабадом у власній соцмережі. Пакистан першим погоджується: премʼєр Шебгаз Шариф дякує особисто Трампові, Венсові, і ще держсекретареві Рубіо за їхній внесок у мир та стабільність у регіоні. Натомість офіційні повідомлення від Індії жодної ролі Сполучених Штатів у оголошеному перемирʼї не визнають і зводяться до того, що сторони самі домовилися про зупинку бойових дій. Не минає й кількох годин, як з обох боків летять взаємні звинувачення у зриві перемирʼя. Важко повністю покласти провину за нинішній конфлікт на індійського премʼєра, який скасував особливий статус спірного, переважно мусульманського регіону Джамму і Кашмір, тим самим підбуривши спротив ісламістів. Але його реакція на теракт показова. Після того, як нікому невідоме угруповання розстріляло 25-х туристів і одного місцевого хлопця, що намагався їх захистити, можна було б підтримати економіку регіону, по якій негайно вдарили відмови інших туристів приїжджати туди, де можуть вбити. Можна було б посилити заходи безпеки. Але Надендра Моді, поклавши провину на Пакистан, цілком свідомо замкнув себе у військове протистояння: нова війна означає новий виток націоналізму, на якому грунтується його власна популярність. З цією ж метою Трамп нападає на мігрантів: його виборцям подобається, що він нападає на мігрантів. Саме тому Індія закрила кордон, різко знизила рівень дипломатичних звʼязків і зрештою оголосила, що виходить з договору про води Інду. На що, своєю чергою, не міг не відреагувати Пакистан, який знаходиться географічно нижче за південну сусідку. Відтак, суто теоретично, Індія цілком може, звівши дамби, призвести до гуманітарної кризи в Пакистані… щоправда для неї самої це ризикує обернутися повенями. В будь-якому разі погрози водою не можуть втілитися за кілька днів, а от військове загострення – сталося, першою операцію почала Індія, назвавши її ударом у відповідь на теракт, і кожен наступний крок кожна зі сторін називає справедливим ударом у відповідь. Кожна, після оголошеного перемирʼя, подає його вдома як свою перемогу.

Доки зриви цього перемирʼя з обох боків не стали настільки суттєвими, щоб привести до нової ескалації, американським виборцям його теж можна продавати як перемогу американської дипломатії. Адже саме сприйняття виборцями, а геть не реальний стан справ, цікавить будь-якого популіста, а надто Дональда Трампа. Який намагається робити те саме і своїми хаотичними спробами залагодити українсько-російську війну. Навіть на пряму відмову Путіна від перемирʼя, ще й знущальний виклик на переговори до Стамбула (де в кінці березня 2022-гого Україні було запропоновано демілітаризацію, відмову від НАТО, закріплений в конституції нейтралітет і права російської мови), Трамп не запроваджує проти Росії обіцяного колись жорсткого підходу. Навпаки, американський президент пише: “Потенційно великий день для Росії та України. Подумайте про сотні тисяч життів, які будуть врятовані, якщо ця нескінченна "кривава баня" нарешті, сподіваємось, закінчиться. Це буде зовсім новий і набагато кращий світ. Я продовжу працювати з обома сторонами, щоб це сталося. США хочуть натомість зосередитися на Відбудові та Торгівлі. Величезний тиждень попереду”. Анонс величезного тижня тривожний: іти на переговори з Росією у 22-му, зі Сполученими Штатами як стратегічним союзником за спиною, для України було куди простіше (хай тоді так і не здавалося), ніж сідати за стіл переговорів з викрученою Сполученими Штатами рукою. На відміну від Пакистану, військові потужності якого не співставні з індійськими, у нас немає урівняльного аргументу у вигляді ста шістдесяти (а то й більше) ядерних боєголовок близької та середньої дальності. Та і війни у нас різні: територіальна суперечка між Індією і Пакистаном зосереджена навколо Кашміра, для Росії ж неприйнятне існування демократичної, направду незалежної України, тому що воно підриває існування самої Росії. Але для адміністрації Трампа, спеціальний посланець якої до Росії навіть не бере з собою американського перекладача, користуючись послугами російського – це не має значення. Важливо, як бачимо по реакції на замирення Індії з Пакистаном, бодай якесь підґрунтя для негайного оголошення американської перемоги.

А якщо не спрацює, завжди можна переключитися на якийсь інший, простіший світовий конфлікт.