Кожен вересень, ковід там чи війна, приносить до соцмереж нові шкільні скандали. Цьогоріч золотим призером спеціальної олімпіади стала освітньо-формаційна програма «Християнська духовність у постмодерній добі». На яку в Українському католицькому університеті спершу взяли доньку драматургині Наталі Ворожбит, а потім, пильно перевіривши її неактивний інстаграм, викреслили майбутню студентку з програми. Не з ВИШу, бо за семестр навчання вже було сплачено гроші. До того ж відмова у навчанні в акредитованому державою університеті за наявність в соцмережі одного емодзі веселкового прапорця могла б трактуватися судом як порушення 24-ї статті Конституції. А те, що до освітньо-формаційної (саме так, це не одрук, хоча недостатньо християнська автоматична перевірка грамотності постійно хоче виправити його на звичніше «інформаційної») програми додається проживання в колегіумі (себто безкоштовне помешкання в збіса дорогому нині для середнього класу Львові в обмін на посилену індоктринацію), вже ніби й не привід для юридичного спілкування, а власні правила приватного університету. Іншого гуртожитка в УКУ немає, цей гуртожиток категорично відмовляються називати гуртожитком (бо інакше на нього почнуть поширюватися правила гуртожитка, наприклад безкоштовне проживання для дітей УБД, а саме такою дитиною, за збігом обставин, є Параска Курочкіна, чия відмова зняти емодзі веселки з інстаграму унеможливила її подальше безкоштовне проживання в будівлях, де розселяє своїх християнських студентів і викладачів УКУ).

Немає такої лінійки, якою можна було б виміряти репутаційні втрати УКУ за лічені години. Серед людей, які публічно відмовилися брати участь в його програмах — ще один УБД Євген Шибалов і редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко; одна з чинних студенток УКУ завершила веселковим емодзі свій пост про скандал - себто рішення ВИШу і його подальша комунікація де факто призвели до зворотнього наслідку. Єдиним аргументом тих, хто все ще намагається відстоювати право католицького університету на дискримінацію за емодзійною ознакою, є його право на власний формат. Проживання в комфортних умовах в обмін на євангелізацію, де зайва присутність «антиклерикальних і нерелігійних» поглядів. Це буквально робить Український католицький університет святішим за Папу Римського, який за життя не побоявся наблизитися до цілого веселкового прапора, не те що якогось його емодзі. 

УКУ в першій офіційній відповіді справжню причину позбавлення студентки можливості жити в колегіумі не визнав (щоправда і не заперечив): там констатували що відмовили «понад 15 заявникам» через брак місць (цей вибір цифри треба розуміти так, що десять відмов у проживанні в локації із понад двома сотнями місць, якщо вірити офіційному сайту, — для кризової комунікації замало, а двох десятків ніяк не набралося). Конкуренція була високою, провадили далі, тож «при ухваленні рішення адміністрація Колегіуму керувалася такими критеріями: розуміння місії та цінностей УКУ; мотивація до участі у формаційній програмі; знання та готовність дотримуватися правил проживання в Колегіумі».

Це змусило мене напередодні перечитати публічний документ УКУ про загальні принципи й норми, і жодної згадки про сексуальну орієнтацію студентів чи ставлення студентів до ЛГБТК в ньому передбачувано не знайшлося. Прямим текстом. Але «УКУ залишає за собою право пересвідчуватися, що позиція членів спільноти не суперечить ідентичності, місії та базовим цінностям Університету, та дистанціюватися від них аж до звільнення особи (чи виключення з числа студентів), якщо дії даної особи шкодять репутації або інтересам Університету». Дізнатися, чим репутації або інтересам університету зашкодило веселкове емодзі в інстаграмі, ми досі не можемо. Адже, хоча в цьому ж таки документі УКУ називається «місцем доброзичливого діалогу», ніхто навіть не спробував його з дівчиною, яка розраховувала на проживання в колегіумі (читай гуртожитку), влаштувати. Матір Параски Курочкіної (якій раніше, за її твердженням, казали, що поселення взагалі не є проблемою) поставили перед фактом: через прапорець місць у програмі (читай колегіумі, читай гуртожитку) більше нема. Можливо знайдеться місце в іншому гуртожитку, для викладачів, якщо дівчина видалить прапорець і пообіцяє не пропагувати ЛГБТК в УКУ. А на додачу порівняли веселковий прапорець із російським триколором. Це, нагадаю, відбувається в тому ж році, коли Ватикан дозволив геям поступати в семінарії.

Ситуація навіть в рамках християнського світогляду відгонить відвертим абсурдом: місце, яке за власною ж програмою має виховувати правильних християн, відмовляється виховати правильну християнку, надаючи перевагу вихованішим християнам. А в рамках секулярної держави, якими б красивими словами УКУ не називав свій євангелістський гуртожиток з проповідями і молитвами (так і невідомо, до слова, як саме він представлений в державних акредитаційних документах), йдеться про фактичне порушення конституції України. Бо для колишнього випускника Максима Туркевича, якого точно не обманює езопова мова документів університету, очевидно: «дивним видається питання того, що хтось сподівається публічно декларувати позицію, що суперечить позиції спільноти, але при цьому - отримувати якісь додаткові «бенефіти» від цієї установи» (ми все ще говоримо про одне емодзі в неактивній соцмережі, так). І навіть якщо Параска Курочкіна та її родина не захочуть доводити справу до позову (себто, будьмо тверезими, зрештою до Європейського суду з прав людини), для всіх інших українців (яких останні роки приваблює туди передовсім далеке від регулярних вибухів місто помножене на репутацію в певних колах одного з найкращих ВИШів країни), готових оплачувати далеко не дешеве навчання у цьому львівському закладі пролунало ефективне попередження: політика закладу зі словом «католицький» у назві кардинально розходиться з католицьким же катехізисом. Для деяких християн, які, на відміну від деяких інших християн, відрізняються послідовністю поглядів, це може стати переконливим аргументом пошукати місце для навчання своєї дитини деінде.  

Сьогодні університет вдруге спробував пояснити свою позицію, почавши допис із згадки про хвилю «агресії та кенселингу» на свою адресу. Після обіцянки «вдосконалити формат співбесіди з кандидатами» і «покращити комунікацію про критерії зарахування на цю програму» в цій же таки заяві комунікація провалюється вдруге. Вчитайтеся: «Кожна людина є дитиною Божою, є безконечно цінною в Божих очах і заслуговує на пошану і визнання її Богом даної гідності. Це непросто втілити в життя, коли інша людина сповідує погляди, які суперечать євангельському вченню. Ми повинні докладати максимум зусиль, щоб навчитися взаємодіяти з іншими, як це робив Христос».

Непросто шанувати гідність людини, коли вона сповідує погляди, які суперечать євангельському вченню? Взаємодіяти з іншими так, як робив Христос - це виставляти за двері всіх, хто не виглядає достатньо набожною дитиною Божою, точно? У мене пішло більше години на те, щоб зрозуміти сенс цього абзацу, зрештою довелося визнати: його не треба розуміти, в нього потрібно вірити.

Далі відбувається уже геть класична підміна понять: прохання до студентів, викладачів, працівників і випускників «ще раз уважно ознайомитися зі світоглядними документами» і готовність проводити зустрічі для спільного обговорення звучать ультиматумом до всіх із переліку, хто хоча б якось – матеріально чи репутаційно – від університету залежить, а не готовністю, власне, визнавати помилки. Як її трактують усі, кому зручніше зробити вигляд, що університет дійсно зробив якісь тверезі висновки, а не намагається відчайдушно заткнути прорив, але при цьому не вставати зі шпагату ліберально-консервативного закладу, в якому його утримує бажання діставати якомога більше пожертв. 

Колишній викладач УКУ Отар Довженко твердить: «фінансова модель існування університету значною мірою залежна від найконсервативнішої частини української діаспори північноамериканських країн». Саме їх, мовляв, боїться втратити ректорат, бо «університету не раз намагались нашкодити, просуваючи меседж саме до діаспоральних жертводавців — «дивіться, тут содоміти, не давайте їм грошей». Шкода, що відкритого поіменного списку своїх закордонних меценатів УКУ в себе на сайті, на відміну від юридично вивіреного морального ультиматуму не тримає. Було б цікаво почути ще й їхню публічну думку з цього приводу.