Минає дванадцятий рік окупації Криму Росією. У річницю, 20 лютого, як зазвичай, буде сказано багато тужливих, обурених - і здебільшого нещирих - слів. Бо - давайте чесно - світ дедалі частіше сприймає анексію як доконаний факт. Особливо помітний внесок у нормалізацію окупації зробив протягом останнього року американський президент. Дональд Трамп відкрито говорить про готовність визнати Крим російським, а його посіпака Уіткофф жере чебуреки з рук росіян. Європейські лідери змагаються в готовності “розмовляти з Путіним”, а українська влада близька до того, щоб перекласти відповідальність за визнання окупації на весь народ. Розмови про референдум неабияк посилюють відчуття безвиході. Адже ще 2014-го в українському суспільстві сформувалася хибна думка: мовляв, Крим був настільки проросійським, що його населення фактично стало співучасником анексії. Раз на рік цю “втішну” брехню намагаються спростовувати, нагадуючи про 26 лютого. Того дня 12 років тому Меджліс та проукраїнські сили на півострові скликали людей на мітинг під стінами кримського парламенту. І на це зібрання прийшло вдесятеро більше учасників, ніж на проросійські акції - при тому, що на них зганяли і агентуру, якої на півострові було хоч греблю гати, і весь Чорноморський флот, та ще й завозили “казаків” з Кубані. Тоді Україна виграла інформаційний бій, але програла силовий: у ніч проти 27 лютого російські військові захопили будівлі парламенту та уряду. Україна з півострова пішла. Кримські татари залишилися. “Це наша батьківщина, іншої в нас не буде”, - нині, під обстрілами, в темряві та холоді цю думку зрозуміло багато з тих українців, котрі тоді її не поділяли.

Проте існування на окупованій території незалежних медіа стало неможливим, і ключові з них були змушені покинути півострів. Зокрема, телеканали ATR та Lâle, мовлення яких велося кримськотатарською. Власники та більшість працівників (за поодинокими винятками) не заплямували себе співпрацею з окупантами. Але разом із мовниками Крим залишає мова. Статистика невблаганна: за 12 років окупації на півострові на чверть поменшало носіїв кримськотатарської. Катастрофа відбувається так швидко ще й тому, що внаслідок півстоліття життя в депортації кримці майже не мають природних острівців живої мови. Єдиний ефективний спосіб її врятувати - створювати якісний контент для дітей і молоді: оригінальні стрічки, мультфільми та серіали кримськотатарською або адаптацію популярних світових хітів. Новини, статті чи переклади не працюють - вони не залучають молоде покоління.

У вільній Україні системного виробництва такого контенту немає. Певні кроки, на які 2019 року зважилося Суспільне мовлення, могли б стати проривом, якби не повномасштабне вторгнення. Так само загинули й інші дрібні паростки, що з’явилися між 2014 і 2022 роками. Зрозуміло, що держава в умовах війни не має ресурсів. А 2025 року ліквідували й USAID - головного донора багатьох кримськотатарських медіапроектів. Несистемна підтримка від британських та турецьких фондів проблему не вирішує. А надто, що турецька політика щодо кримськотатарської мови схожа на російську щодо української: її розглядають як “діалект” власної. Тому гроші на виробництво кримськотатарського контенту не передбачені.

Натомість росіяни традиційно коштів “на телевізор” не шкодують. Досвід у цьому питанні в них багаторічний і, як усі вже переконалися, дуже успішний. 2016 року на руїнах ATR окупанти створили державний кримськотатарський канал “Міллєт”. Його перше керівництво на чолі з Сейраном Мамбетовим розікрало бюджет і виїхало до США. Потім менеджмент змінювали ще три рази - але канал так і не “вистрілив”.  Нині готується “спроба номєр 5”: директоркою росіяни призначили Сусанну Халілову і активно намагаються переманити відомих фахівців - аксакала кримськотатарської журналістики Шевкета Меметова, головну редакторку радіо “Мейдан” Наджиє Фемі, шоумена й головного редактора ранкового блоку ATR Рідвана Халілова. За моїми даними, принаймні двоє з них на пропозицію не пристали, рішення третього поки невідоме. І саме відмова більшості кримськотатарських медійників від співпраці з окупантами - головна причина провалу “Міллєту”. 

Через 12 років кримцям усе ще вдається опиратися союзу з колонізаторами. Цей опір, однак, не вічний. Глобальна нормалізація окупації суттєво його підриває. Якщо Трамп визнає Крим російським, українці “віддадуть” його на референдумі, а європейські лідери продовжать “діалог” з Путіним, навіть ті, хто весь цей час мовчки чинив спротив, почнуть сумніватися. У Криму вже лунають запитання: якщо світ з мовчазної згоди Києва визнає Крим російським, навіщо кримським татарам залишатися “головними українцями”? Втім, чи вдасться кримським татарам залишитися кримськими татарами, питання не менш нагальне. Без збереження мови асиміляція неминуча. Щоб цього не сталося, потрібні розуміння та усвідомлення проблеми, незалежне фінансування, фокус на дитячий та розважальний контент. І все це “на вчора” - бо час працює на ворога.