Ось і завершилася одна велика історія, історія партії Ататюрка, що створила сучасну Туреччину і проіснувала 103 роки.

Озгюр Озель, усунутий судом обраний голова РНП під час останнього виступу в якості лідера фракції РНП в Меджлісі

Республіканська Народна Партія, відома у світі за своєю турецькою абревіатурою CHP, скоріш за все вже за кілька годин втратить рештки популярності, визнаних лідерів і сотні мерів, що очолили міста і містечка два років тому. І найпевніше вся ця опозиційна енергія увіллється до геть нової політичної сили: без історії, без державного фінансування, але з драйвом і мотивацією повалити той режим, що утворився в країні.

CHP майже повторила історію авторитарних партій Європи, що прийшли на зміну монархіям на початку 20 століття та встановили однопартійні системи. Проте саме CHP запровадила багатопартійність 1946 року і програла вибори, ставши опозицією 1950-го. Втім, вона не пручалася воєнному заколоту 1960-го і повернула собі владу вже в рамках коаліцій з конкурентками з правого і релігійного спектру. Востаннє партія Ататюрка вигравала вибори 1977-го, а після чергового воєнного перевороту 1980 року була вперше заборонена - як і решта політсил у країні. Після відновлення демократії і дозволу відродити заборонені партії вона повстала з попелу, проте її електорат розділився між рештою лівоцентристських сил, що мали на чолі харизматичних лідерів, і багато років була на маргінесі турецького політичного життя.

Після великого політичного шторму на початку нинішнього століття більшість турецьких партій пішли у небуття. На Олімпі залишилися дві. Новостворена партія Справедливості і Розвитку молодого політичного дисидента Реджепа Ердогана 2002-го здобула першу перемогу і стала владою, а партія СНР Ататюрка посіла другу сходинку, щоб на багато років стати головною опозиційною силою.

Здавалося, в Туреччині 21 століття партія Ататюрка приречена впертися в стелю у 25% і залишатися політсилою освіченої меншості у великих містах та на узбережжі. Такою собі опозицією його величності, бо протягом 22 років Республіканська Народна Партія поступалася Ердогану на всіх загальнонаціональних і місцевих виборах та на кількох референдумах. Проте вона несподівано виграла місцеві перегони 2024-го. З результатом 38% CHP стала партією номер один у країні. Відбулося це через півроку після заміни лідера - 74-річного Кемаля Киличдароглу, що очолював CHP 13 років, на 48-річного Озгюра Озеля, якого підтримав суперпопулярний мер Стамбула Екрем Імамоглу.

Відтоді турецькі політичні шахи перетворилися на гру в Чапаєва. Вже за рік влада увімкнула проти опозиції всю репресивну машину, поставивши за мету знищити справжніх конкурентів, що не готові пожиттєво лишатися опозиційною декорацією і зберігати в Туреччині видимість демократії на експорт.

З жовтня 2024-го і до сьогодні турецька влада прибрала з посад понад півсотні міських голів від партії Ататюрка. Більше половини з них у в’язницях, і тим не менше турки не вірять закидам в корупції, бо якось складно повірити, що у країні, де весь силовий блок разом зі спецслужбами і судами понад 10 років перебувають під контролем однієї особи, корупціонерами виявляються винятково мери від опозиції. Незважаючи на голосні арешти серед ночі і масові посадки мерів від СНР, партія другий рік в опитуваннях більшості соціологічних служб посідає 1 місце на загальнонаціональному рівні. 

Тому влада зробила відчайдушний крок, що свідчить про істерику і страх перед опозицією - 21 травня 2026 року рішенням Анкарського апеляційного суду з’їзд партії, що відбувся у листопаді 2023, визнали недійсним. Обране тоді керівництво усунули, а до керма повернули зручного 77-річного Кемаля Киличдароглу. Два місяці молоді лідери партії, що надихнули країну першою перемогою 2024-го, намагалися законним шляхом повернутися в гру. Проте марно.

Влада судовим рішенням порушила неписані табу і власні закони, бо крім Вищої виборної Ради Туреччини, ніхто не може визначати правильність партійних виборів. 

Турецький Центрвиборчком має статус спеціального суду, і його членами є винятково судді. Окрім того, пасивна поведінка Верховного суду, що не наважився на швидку касацію і відклав розгляд справи на осінь, змусила обране (і усунуте) керівництво партії змиритися з призначеним Киличдароглу і піти за планом B: створити нову партію, щоб не прогавити право взяти участь у ймовірних дочасних виборах.

Про такий план мова йшла ще задовго до скандальної судової ухвали 21 травня. Приборкання націоналістичного і курдського таборів свідчило, що оточення Ердогана зробить усе можливе, аби партія Ататюрка теж вступила в єдиний альянс за російським взірцем. Називайтеся як хочете: хоч комуністами, хоч фашистами, але на чолі має бути цар/султан.

Наразі 91 депутат турецького парламенту зі 135, що входили до фракції СHP , оголосили про вихід з партії задля створення нової. Її назву поки не оголошують. Очікується, що після п’ятничного намазу 24 липня Озгюр Озель оголосить деталі. Дата обрана не випадково і припадає на річницю підписання Лозанських угод, що окреслили кордони сучасної Турецької Республіки.

За тиждень до створення Нової партії три соціологічні служби включно з респектабельною агенцією Metropoll оголосили партійні рейтинги. У всіх дослідженнях ще не проголошена партія на чолі з Озгюром Озелем на першому місці з результатом від 32 до 35 відсотків. Партія Справедливості і Розвитку Ердогана в кращому випадку відстає на 2% з результатом 30%, в гіршому - ледь набирає 27%. А канонічна CHP, яку через суд отримав Киличдароглу, не долає 7-відсоткового бар’єру. Утім це не страшно. Бо за турецькими законами держфінансування є в усіх партій, що набрали понад 3%, а таку подяку кишеньковій опозиції влада здатна забезпечити.

PS Про створення нової організації оголосили ще до опівдня. Її назвали Yeni parti (Нова партія).