Ердоган настільки вправно розправився з опозицією, що ще два тижні тому здавалося: вже нічого не завадить йому довічно керувати Туреччиною. Проте раптом сталися події, які можуть безповоротно поховати залишки рейтингів його політичної сили. Уявити таку причину падіння політичної популярності просто неможливо на наших теренах, і тим більше в Росії. І в цьому як сила Туреччини, так і слабкість її політичного керівництва: країна має відкриту економіку і повністю інтегрована у західні фінансові ринки.

Востаннє СЕМААТ знайомив читачів з турецькими подіями після рейдерського захоплення владою опозиційної Республіканської партії. Всупереч закону про політичні партії в крісло голови повернули попереднього керівника, 77-річного Кемаля Киличдароглу, прибравши незручного лідера Озгюра Озеля, що виграв внутрішньопартійні вибори в листопаді 2023-го. Вже за півроку після приходу Озеля партія Ататюрка на місцевих виборах розгромила панівну партію Справедливості і Розвитку (Ердогана), не залишивши владі мерії жодного з великих міст.

Екрем Імамоглу, Озгюр Озель, Мансур Яваш

Ердоган перечекав електоральний землетрус і почав контрнаступ по кількох фронтах. З осені 2024 року почалися арешти опозиційних мерів за звинуваченнями в корупції. Ціллю насамперед був головний конкурент Ердогана, мер найбільшого міста країни, Стамбула, Екрем Імамоглу. З 19 березня 2025-го він у в’язниці, а прокурори вимагають для нього понад 2 тисячі років ув’язнення. Навіть партнер Ердогана по коаліції Девлет Бахчели пропонував транслювати суд над Імамоглу наживо, аби розвіяти сумніви суспільства щодо політизованості процесу. Ердоган на публічний процес не погодився.

Насьогодні кількість мерів, яких прибрали з посад, наближається до сотні. Паралельно з цим влада привела в крісло РНП зручного Кемаля Киличдароглу, що не мав підтримки ані серед партійної фракції в Меджлісі, ані серед виборців. Прибічникам справжньої опозиції довелося створювати нову партію яку так і назвали Yeni - Нова. Проте мітоз опозиції призвів до руйнівних наслідків і майже повної втрати здобутків  від перемоги на місцевих виборах 2024-го. Разом з Імамоглу під каток репресії потрапили мери Анталії, Адани і Бурси.

Ще до атаки на опозиційне керівництво РНП партійну прописку поміняли дві жінки: мерка Афйонкарахісара Бурджу Коксал і мерка Айдина Черчіоглу Озлєм Черчіоглу. З партії Ататюрка вони одразу перейшли в партію Ердогана. Зазвичай така політична всеїдність закінчується втратою кар'єри на найближчих виборах.

Після “повернення” Киличдароглу ще кілька мерів пішли з партії через незгоду працювати під його керівництвом. Втім, кілька знакових осіб, покинувши РНП Киличдароглу, так і не доєдналися до Нової партії Озеля.

На двох з них треба зупинитися окремо. Мер Анкари Мансур Яваш, як і Імамоглу в Стамбулі, двічі вигравав місцеві вибори. Як і Імамоглу, вперше він отримав крісло 2019-го, але мав у міськраді ердоганівську більшість. Обом мерам протягом першої каденції вдалося продемонструвати результат, і 2024-го Яваш не тільки виграв Анкару з рекордними 60%, а й отримав свою більшість у міськраді. 

Його ім'я багато років є в топ-3 найпопулярніших політиків країни, і моделювання другого туру виборів показують, що донедавна він обходив Ердогана з кращим результатом, ніж навіть ув'язнений Імамоглу. Нещодавно Яваш покинув РНП на знак незгоди з поверненням Киличдароглу, але вирішив залишитися “незалежним мером”. Ще дивніше виглядала його вереснева зустріч з президентом Ердоганом, факт якої оприлюднили всі медіа, а зміст так і залишився у таємниці. Подейкували, нібито Яваш отримав гарантії, що не опиниться у в’язниці, бо “надто старий для цього”. Разом з тим він буцімто запевнив президента, що не буде своїми рейтингами посилювати Нову партію Озеля. До партії Справедливості і Розвитку Яваш не вступив. Принаймні наразі. Але цей крок минулого тижня зробив мер третього міста країни, Ізміра, Джеміль Тугай, і це стало справжнім шоком для країни. Причина цього шоку потребує пояснення. Ізмір ніколи не діставався ісламістам, навіть поміркованим. Це місто майже в усі часи республіки було найбільш волелюбним і опозиційним. Його називають “гявур Ізмір” - “невірний Ізмір”. Прізвисько майже непристойне, бо містить натяк на те, що мешканці міста - несправжні мусульмани, а може навіть і не турки. Ердогану не вдавалося виграти тут навіть у ранні роки своєї мегапопулярності, коли ПСР перефарбувала на помаранч (партійний колір) чи не всю політичну карту країни. І ось нині, коли ісламісти втрачають контроль навіть у консервативних провінціях центральної Анатолії, перехід мера Ізміра в ПСР виглядає, як вступ, скажімо, Зеленського до “Європейської солідарності”.

Джеміль Тугай та Реджеп Таїп Ердоган 

Вся ця репресивна кампанія влади дала плоди. ПСР з літа знову лідер опитувань - 31%, а спадок опозиції розділили Нова партія, що ледь дотягує до 25%, і Киличдароглу, якому рішенням суду дістався бренд Ататюрка РНП - від 4% до 6%, що означає: партія на перегонах не перетне 7-відсотковий бар'єр, але відірве достатньо опозиційних голосів, аби ердоганівська ПСР здобула першість.

Проте восени прилетів перший чорний лебідь. Настала так звана криза інвестиційних фондів. Комісія з контролю за фінансовими ринками наприкінці вересня ухвалила рішення про ліквідацію 131 фонду, які не відповідають вимогам. З одного боку, постраждали майже півмільйона турків, які втратили в цих фондах статки, з іншого - кілька десятків осіб, маючи інсайдерську інформацію, вивели з них гроші до того, як фонди були ліквідовані, або втратили вартість акцій і стали мультимільйонерами. Всі як один виявилися  членами панівної партії Ердогана. Серед підозрюваних і звинувачених колишня міністерка, заступниця Ердогана в ПСР Фатма Бетуль Кая, колишній депутат і головний радник Ердогана Ертан Айдин, колишній міністр економіки Ніхат Зейбекчі і ще десятки імен. На тлі дій цих людей, що розкрали гроші інвестиційних фондів, спроба посадити за корупцію опозиційних мерів виглядає особливо цинічно. 

Колишня заступниця Ердогана Фатма Бетуль Кая, що заробила майже 2 млрд лір на інсайдерській інформації

Ніхто при здоровому глузді не може повірити, що в країні, де 23 роки вся центральна влада сконцентрована в руках Ердогана, а з 2016-го під його повним контролем поліція, прокуратура, суди і армія, винятково опозиційні політики наважилися на корупційні дії. 

З  450 опозиційних мерів вже прибрали майже сотню, проте ніхто з мерів від партії Ердогана не опинився під підозрою. 

І ось аж раптом фондова криза. Вона вже призвела до перших електоральних втрат, про які заявив один з колишніх депутатів ПСР Шаміль Тайяр - понад 6 % за два тижні. Ця історія лише розпочинається, і скільки ще імен виявить слідство (підконтрольне владі), ніхто не знає. Втім вже нині зрозуміло: зам'яти скандал не вдасться. Це не тихий дерибан бюджету, який можна приховувати десятиліттями. Виборці втратили не те, що сплатили у вигляді податків, а власні, живі кошти. І приборкати їхній гнів буде ох як складно.