‍Ельвіра Кемаль — дослідниця кримськотатарської історії, яка живе в Німеччині. Публікуємо її нову статтю для турецького видання Yenidevir.

‍

Забуті героїні першого Курултаю

‍

Наприкінці 1917 року, на тлі розпаду Російської імперії, про свої національні права заявляють десятки народів. Серед них і кримські татари — вони вперше за довгий час скликали національний з’їзд, який назвали Курултаєм.

Саме тоді в історії не лише кримськотатарського народу, а й в історії жіночого руху відбулися важливі зміни. Серед 79 обраних делегатів було п’ятеро жінок. Для епохи, коли в усьому світі жінки не могли здобувати освіту нарівні з чоловіками, не мали права голосу та й просто права вважатися незалежним суб’єктом, сама присутність жінки в залі була майже революцією — а те, що вони там говорили, визначило одну з найгостріших суперечок тих днів: про права жінки.

‍

Шефіка Гаспринська

‍

За спогадами однієї з цих п’ятьох, Шефіки Гаспринської, жінок-делегаток мало бути не менше десяти. Але більшість кандидаток так і не змогли дістатися до зали засідань… І проблема була не в «чужих», а у «своїх».

Ціна, яку довелося заплатити за жіноче представництво, була високою. У селі Ускут імам місцевої мечеті з палицею в руці розігнав жіночі збори. В Алушті чоловіки та брати били своїх жінок, щоб змусити їх закрити «Жіночий комітет» — організацію, де кримськотатарські жінки обговорювали освіту, політику та права. Кандидатка від Сімферопольського повіту зняла свою кандидатуру на користь чоловіка — вочевидь, не з власної волі.

Хто ж ці п’ятеро, яких не вдалося ані залякати, ані зупинити?

Шефіка Гаспринська — донька просвітника Ісмаїла Гаспринського та редакторка першого кримськотатарського жіночого журналу. Напередодні вирішального засідання Шефіка записала у щоденнику: вона захищатиме права жінок.

‍

Ільхамія Тохтар, делегатка від Ялтинського повіту, порушила на Курултаї питання, про яке до революції намагалися не говорити. Вона нагадала: у питанні багатоженства завжди існувало застереження — чоловік зобов’язаний утримувати кожну дружину однаковою мірою, — але це застереження воліли замовчувати, і відкрито про нього заговорили лише після революції. Тохтар вимагала того самого й в інших питаннях: нехай їй та іншим делегаткам прямо скажуть, чи існують подібні застереження щодо права свідчити в суді та права на спадщину — і як це насправді прописано в Корані.

‍

Ільхамія Тохтар (у центрі)

‍

Хатідже Авджі та Аніфе Боданінська — також обрані делегатки, але про них майже нічого не відомо. Мовчання джерел саме по собі є свідченням цієї складної історії: навіть точна кількість делегаток залишається спірною, в одних джерелах їх п’ятеро, в інших — четверо. П’ятою, за свідченням самої Гаспринської, була Еміне Шабарова.

‍

Аніфе Боданінська (сидить ліворуч)

На засіданнях Курултаю делегатки не просто були присутні — їх слухали. Відкрито на бік жінок став Номан Челебіджихан, муфтій Криму: «Коран завжди вказує і визнає рівноправність жінки… У Корані є прагнення забезпечити права жінки. Якщо ми будемо ритися в Корані, у висловах, у коментарях, то знайдемо сотні прикладів цього. Якщо ми, посилаючись на Коран, не визнаватимемо рівноправності жінки, то це буде наклепом на іслам» (Протокол 18-го засідання, переклад рос. Забелєва).

Хтось із делегатів погоджувався, хтось апелював до того, що не потрібно керуватися шаріатом, а хтось говорив, що в залі немає потрібних фахівців. Під час 18–19-го засідань точилися гарячі суперечки про те, як має вдягатися кримськотатарська жінка, чи має існувати в Криму багатоженство, про питання спадщини.

У результаті на голосування винесли три варіанти резолюції — від релігійного формулювання до передачі питання майбутньому парламенту. Більшістю голосів ухвалили компроміс: рівноправність визнається в принципі, але її остаточне юридичне оформлення відкладається.

Відтепер кримськотатарська жінка знову могла займатися політикою — Курултай визнав її рівною в правах із чоловіками ще до того, як це зробили багато європейських парламентів. Звісно, такі зміни в суспільстві, яке протягом останнього століття перебувало в стагнації, викликали невдоволення та страх.

Але кримськотатарська жінка вже тоді змогла відстояти своє право голосу й подати приклад іншим

‍