8 січня 2026 року Орал Тоґа, експерт турецького центру іранських досліджень, опублікував свої спостереження і висновки щодо масових протестів, які відбуваються нині в Ірані. Пропонуємо повний текст цієї статті в українському перекладі.

Протести, що розпочалися 28 грудня 2025 року в столиці Ірану — Тегерані — на тлі економічної кризи та швидко поширилися по всій країні, призвели до масштабної мобілізації іранської опозиції в діаспорі. Вже з перших днів протестів іранські громади у США, Канаді та Європі почали організовувати скоординовані акції. Особливо помітною стала група, що згуртувалася навколо спадкового принца у вигнанні Рези Пехлеві, який вийшов на перший план як найбільш видимий опозиційний голос.

Одразу після початку протестів Реза Пехлеві розгорнув інтенсивну комунікаційну кампанію в соціальних мережах і західних медіа. У своїй першій великій заяві, опублікованій 1 січня 2026 року в соціальній мережі X, він охарактеризував іранський режим як такий, що перебуває «у найслабшому, найбільш роздробленому та вразливому стані за всю свою історію», та закликав міжнародну спільноту «підтримати іранський народ не лише словами, а й діями». 2 січня, після заяв президента США Дональда Трампа щодо Ірану, Пехлеві опублікував подячне повідомлення. У відеозверненні фарсі він закликав мешканців Тегерана виходити до центру міста «невеликими, скоординованими групами друзів».

5–6 січня стали піком медійної присутності Пехлеві в західних ЗМІ. В інтерв’ю Wall Street Journal він зайняв позицію, відмінну від своєї риторики під час 12-денних бойових зіткнень, заявивши, що «зміни в Ірані зрештою перебувають у руках самого іранського народу», та висловився проти зовнішнього військового втручання. Водночас він зазначив, що «режим руйнується і для цього не потрібна спеціальна операція». У статті, опублікованій у Washington Post, він стверджував, що протестувальники вигукують його ім’я поряд із гаслами свободи та національної єдності, однак наголосив, що сприймає це «не як вимогу влади, а як велику відповідальність». У тій самій статті він згадав «Проєкт добробуту Ірану» — план перехідного періоду, а також «Надзвичайний посібник», підготовлений більш ніж 100 експертами. Усе це свідчить про те, що Пехлеві врахував критику щодо своїх попередніх закликів до повстання під час бомбардувань Ірану та скоригував свою стратегію.

6–7 січня Пехлеві перейшов до перших конкретних закликів діяти. Він запропонував 8 і 9 січня о 20:00 провести скоординовану акцію вигукування гасел — «на вулицях або з домівок, але рівно в цей час». В окремому зверненні до сил безпеки він поставив запитання: «на чиєму боці ви будете в історії», заявивши, що «тисячі представників режиму» вже приєдналися до Національної платформи співпраці, створеної протягом останніх шести місяців. В інтерв’ю Fox News (програма Hannity) він заявив: «За всі ці роки я не бачив для Ірану такої можливості, як зараз».

Ці заклики були сприйняті неоднозначно всередині діаспори. Деякі групи охарактеризували їх як «безвідповідальні», вказуючи на ризики для безпеки протестувальників. Як аргумент наводилися попередні випадки, коли іранські сили безпеки, використовуючи матеріали з соціальних мереж, затримували учасників протестів, інколи з трагічними наслідками.

‍

Організаційна інфраструктура та медіамережа

За закликами Пехлеві стоїть сформована за роки інституційна структура. Іранська національна рада (INC), заснована у 2013 році в Парижі та з офісом у Вудленд-Гіллз (Каліфорнія), функціонує як його політична платформа. Проєкт «Фенікс» (із посиланням на міфічного птаха Сімурґ) був започаткований у 2019 році при Університеті Джорджа Вашингтона як аналітичний центр і розробляє плани для пострежимного періоду в галузях енергетики, економіки, безпеки та сільського господарства. Національний союз за демократію в Ірані (NUFDI), вашингтонська неприбуткова організація, займається лобістською діяльністю. Організація, що має 105 000 підписників в Instagram, у липні 2025 року опублікувала «План надзвичайного перехідного уряду», в якому Пехлеві був визначений як «лідер національного повстання». Також стверджується, що ця структура керує великою мережею тролів.

У медійному вимірі ключову роль відіграли лондонський телеканал Iran International та базований у Лос-Анджелесі Manoto TV, які ведуть мовлення фарсі. Пехлеві заявив, що у разі відключення інтернету зв’язок підтримуватиметься через «сотні тисяч терміналів Starlink в Ірані», а також через ці телеканали. В поширенні терміналів Starlink активну роль відіграла американська неприбуткова організація NetFreedom Pioneers, яка отримала близько 150 000 доларів фінансування від уряду США. Колишній керівник NASA Фіруз Надері закликав діаспору зібрати 600 000 доларів на 1 000 терміналів. За оцінками станом на січень 2026 року, в Ірані налічується понад 100 000 користувачів Starlink.

‍

Географія протестів діаспори

Після початку протестів діаспора організувала акції по всьому світу, однак більшість із них проходили у форматі груп по 50–100 осіб і не наблизилися за масштабами до протестів 2022 року в Берліні після загибелі Махси Аміні. 31 грудня 2025 року у Вашингтоні перед Білим домом Ірано-американська організація громад (OIAC) провела мітинг із вимогою зміни режиму. 1 січня в Річмонд-Гіллі (Великий Торонто) кілька сотень ірано-канадців за участі радників Пехлеві вийшли на демонстрацію.

3 січня стало днем скоординованих акцій: у Лондоні близько 100 осіб зібралися біля Даунінґ-стріт, вигукуючи «Джавід Шах» («Вічний Шах») та «Жінка, життя, свобода», частина учасників із єврейської громади несла ізраїльські прапори. У Берліні прихильники Організації моджахедів іранського народу провели акцію біля посольства Ірану. У Вашингтоні близько 500 осіб зібралися біля іранського дипломатичного представництва.

Протести продовжилися 4 січня в Кельні, Стокгольмі, Копенгагені та Осло. У Канаді (Ванкувер, Вінніпег, Торонто) помітними стали спільні акції іранської та єврейської громад. У другий тиждень, 6 січня, прихильники NCRI/MEK провели мітинг в Осло. У США ключовими центрами стали Лос-Анджелес, Вашингтон і Сан-Франциско. Мер Беверлі-Гіллз Шарона Назарян заявила: «Беверлі-Гіллз є домівкою для однієї з найбільших іранських громад за межами Ірану. Ми вас бачимо, чуємо і підтримуємо».

Ізраїль надав відкриту підтримку: MOSSAD заявив «ми з вами не лише здалеку і на словах, а й на місці», а прем’єр-міністр Нетаньягу зазначив, що Ізраїль «ідентифікує себе з боротьбою іранського народу».

‍

Різні позиції всередині діаспори

Усередині діаспори проявилися різні опозиційні фракції. Монархісти висували гасла «Вічний Шах», «Це остання битва, Пехлеві повернеться» та використовували прапори з емблемою лева і сонця.

Організація моджахедів іранського народу (MEK/NCRI) зайняла окрему позицію, не визнавши Пехлеві лідером і представивши свої «загони спротиву» як основу протестів.

Курдська опозиція виступила зі спільною заявою, вимагаючи федералізму та дистанціюючись від Пехлеві.

Республіканські та світські групи висували гасло «Ні шаха, ні мулли», відкидаючи як теократію, так і монархію.

‍

Висновок

Усі опозиційні фракції зійшлися в засудженні насильства режиму та підтримці протестувальників, однак питання лідерства залишилося ключовою лінією конфлікту. Реза Пехлеві став найпомітнішим опозиційним голосом у західних медіа, проте глибокі розколи всередині діаспори (монархісти, MEK, курдські групи, республіканці) завадили формуванню єдиного керівництва. Згідно з опитуванням GAMAAN 2024 року, рівень підтримки Пехлеві як індивідуального лідера становить 31 % — це найвищий показник серед опозиційних фігур, але він далекий від більшості.

У підсумку іранська діаспора швидко й багатовимірно відреагувала на протести 28 грудня, однак її фрагментована структура залишається серйозною перешкодою для вироблення єдиної стратегії.

‍

Оригінал тексту автора турецькою